Протягом тривалого часу інформація стосовно «Великого терору» загалом, як і уся правда про криваві злочини сталінського режиму, пов’язані з територією Биківнянського лісу, приховувались радянською владою вкрай ретельно. Завіса почала потроху підійматися фактично наприкінці 80-х рр. ХХ ст., хоча на той час більшість документів щодо масових політичних репресій перебували в архівах під грифом «Таємно». Проте громадські активісти, у тому числі й шістдесятники, родичі репресованих, небайдужі місцеві мешканці прагнули встановити правду про «похованих» у Биківнянському лісі, й вимагали цього від влади.
Так, влітку 1987 року Микола Лисенко написав лист під назвою «Ями» – звернення до Спілки письменників України з інформацією щодо стану поховань у Биківнянському лісі та проханням зрушити справу вшанування могил. Також у листі «Ями» було чітко прописано по пунктах, які кроки рекомендується зробити задля поширення інформації щодо поховань у лісі, та пропонувалось встановити пам’ятник із написом «Жертвам сталінського терору від українського народу» з переліком прізвищ загиблих видатних діячів на ньому. Результатом цього запиту стало відвідання Биківнянських поховань групою письменників й журналістів, які в подальшому написали лист до ЦК КП(б)У та Київського міськкому партії з проханням навести лад на місці поховань та встановити пам’ятник.
Унаслідок цих дій, вже у грудні 1987 року була створена урядова комісія, яка зробила висновок, що в Биківні поховані жертви німецької нацистської окупації. Лише висновок переформатованої урядової комісії 1989 року засвідчив, що у Биківнянському лісі знаходяться рештки жертв масових політичних репресій 1937-1941 рр. Велике значення для ухвалення зазначеного висновку мала не лише громадська думка, а й результати перших пошукових робіт та певна кількість свідчень і доказів, зібрана на той момент істориками та активістами. Імена Сергія Кисельова, Миколи Лисенка, Адольфа Конрацького, Миколи Роженка навіки записані в історію Биківні, адже саме їх наполегливість, підготовлені публікації, численні виступи, листи сприяли відкриттю правди про Биківнянські могили та початку вшанування численних жертв сталінських репресій.
Одним із тих, хто першим почав досліджувати тему Биківнянських могил і доносити цю інформацію до відома пересічних громадян, був Микола Лисенко – громадський та політичний діяч, історик, дослідник репресій. Народився Микола Григорович у заможній родині селян-ремісників 06.03.1927 року в с. Побединське, нині Воронезької області Російської Федерації. На початку 1930-х родину Лисенків радянська влада зарахувала до «куркулів», а у 1931 – їх репресували й вислали. Саме ця подія позначилась на світогляді та переконаннях майбутнього дослідника Биківнянських поховань. У 1952 році Микола Лисенко закінчив навчання у сільськогосподарському інституті Воронежа, здобувши фах економіста-аграрника. У 1957 році почав працювати в науково-дослідному інституті «УкрНДІГіМ» у Києві. З 1962 реалізовував свої професійні навички, працюючи в інституті «Укрдіпроводгосп» у відділі економіки.
У 1988 році Микола Григорович вийшов на пенсію. Саме на цей період життя припадає найбільша громадська активність Лисенка, яка базувалась на його глибокій зацікавленості історією. Завдяки ініціативі Миколи Григоровича вдалося провести та реалізувати чимало громадських акцій та підготувати низку видань.
Тема Биківнянських поховань з’явилась у житті Миколи Лисенка волею випадку. 9 травня 1986 року він у супроводі родичів, що проживали неподалік, відвідав територію Биківнянського лісу. Побачене (розкидані по лісу людські рештки, черепи) дуже вразило Миколу Григоровича. Відтоді він почав активно збирати свідчення старожилів Биківні та документи з даної теми, а також став фактично найдієвішим активістом громадського руху з дослідження Биківнянської таємниці.
Микола Лисенко за життя встиг написати чимало статей про поховання у Биківні та більшовицькі репресії на теренах України, які публікувалися у провідних газетах і журналах того часу, а саме: «Українське слово», «Просвіта», «Київ», «Час», «Голос України», «Хрещатик».
М. Лисенко став автором першої книжки про поховання жертв політичних репресій 1937-1941 років на території колишньої спецділянки НКВС у Биківнянському лісі –«Биківня: злочин без каяття» (1996). В книзі вперше було оприлюднено невеликі списки сталінських жертв, яких поховали у Біківнянскому лісі, та інформацію щодо окремих репресованих осіб. Окрім того, автор стисло описав події, що передували репресіям 1930-1940-х рр., а також помістив спогади жителів хутора Биківня та мешканців Київської області – свідків тих трагічних подій. У виданні зібрано інформацію про перші етапи меморіалізації цього місця пам’яті – кроки, зроблені М. Лисенком та активістами задля впорядкування могил та спорудження пам’ятника жертвам. У виданні описано долю родини Луковських, яка постраждала від репресій. У подальшому нащадок репресованого Йосипа Луковського – Артур Луковський посприяв тому, аби книжка побачила світ.
Логічним продовженням пошуків інформації про Биківнянські поховання стала наступна книга М. Лисенка – «Биківня — наш вічний біль», яка вийшла друком у 2009 році. Матеріал про Биківнянську трагедію тут подано більш розлого, доповнено новими статтями та фотознімками; подаються списки похованих людей, у коментарі до яких Лисенко зазначає, що «… це тільки початок». У книжці висвітлюються важливі деталі, котрі дають розуміння, в яких умовах діяли і про що мріяли «першовідкривачі» Биківнянських поховань. Зокрема, ідеї-рекомендації автора, як саме слід упорядкувати місце майбутнього меморіалу, що має знаходитись на території Биківнянського лісу, та описані етапи створення організації «Меморіал» й озвучені проблеми, з якими зіштовхнулися члени організації під час роботи з Биківнянською темою.
Микола Лисенко – один із фундаторів Українського товариства «Меморіал», кілька років був головою його виконкому, потім протягом 15-ти років головою товариства «Меморіал Київщини», а в останні роки – почесним головою. Як очільник київського «Меморіалу», Микола Григорович відстоював інтереси сімей, що загинули від більшовицьких репресій на Київщині, опікувався увічненням пам`яті жертв політичних репресій, тіла яких поховали на території нині діючого Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».У Товаристві політв`язнів та репресованих так само відповідав за увічнення пам’яті жертв політичних репресій. Свою діяльність у цих організаціях Микола Григорович ретельно фіксував у щоденникових записах.
Саме Микола Лисенко ініціював відзначення Дня пам’яті жертв політичних репресій на території Биківнянських могил та щороку брав активну участь у проведенні поминальних днів, активно підтримуючи реалізацію різних акцій, спрямованих на увічнення пам`яті жертв політичних репресій в Україні, надавав посильну допомогу в пошукових роботах та встановлені контактів з рідними загиблих. Він одним із перших порушував питання про увічнення пам`яті репресованих, про ретельні археологічні дослідження на території колишньої спецділянки НКВС, про дослідження подій і вивчення архівних джерел з цього періоду. А в червні 1990 року Микола Лисенко разом з іншими активістами взяв участь в організації та встановленні панелі з написом «Могили репресованих – 1 км», що стала дороговказом на узбіччі шосе у бік до Биківнянських поховань.
Під час проведення археологічних розкопок на території Заповідника у 2001-2012 років Микола Лисенко неодноразово відвідував місця поховань, виявляв велику зацікавленість щодо пошукових робіт й ексгумації знайдених останків жертв політичних репресій. Він детально знайомився з артефактами, знайденими у похованнях, оглядав самі могили й рештки людських тіл.
М. Лисенко періодично давав інтерв’ю різним телеканалам та брав участь у зйомках фільмів про Биківнянську трагедію. Саме ці заходи активно сприяли поширенню інформації про Биківняські поховання – сумні сторінки історії 30-х рр. ХХ ст. Місяць за місяцем, рік за роком Микола Лисенко уперто працював над дослідженням історії Биківнянських могил, намагаючись донести до якомога більшої кількості громадян правду про ці криваві сторінки радянського терору.
Життєвий шлях М. Лисенка трагічно обірвався 01.03.2014 року у місті Бровари. До останніх днів свого життя М. Г. Лисенко не полишав тему дослідження Биківнянської трагедії та питання увіковічення пам`яті жертв сталінських репресій.
Внесок Миколи Григоровича Лисенко у відкриття правди про місце поховання жертв сталінського режиму значний і вагомий. Його перші праці, разом з публікаціями інших першовідкривачів дали змогу наступним поколінням дослідників значно розширити не тільки Биківнянський мартиролог, а й дослідити нові й нові факти про Биківнянські могили.
Микола Лисенко належить до того кола достойників, для яких національна трагедія, переломившись через особисте сприйняття стала справою усього життя. Його діяльність та активна громадянська позиція – своєрідний дороговказ сучасникам, які продовжують відновлювати історичну пам’ять українського народу, сприяючи не лише розкриттю «білих плям історії», а й демократизації суспільства.