У червні-липні 1941 року у тюрмах НКВС відбулися масові розстріли політичних в’язнів. Відступ радянських військ, транспортні проблеми, швидкий наступ нацистів спричинили один із злочинів проти людства в контексті Другої світової війни. За попередніми підрахунками істориків, тоді було знищено понад 20 тисяч українських громадян. І якщо про розстріли людей у західноукраїнських тюрмах влітку-восени 1941 відомо більше, то про масові страти у київських в’язницях НКВС дослідники знають набагато менше. Однією з жертв чекістської розправи у Києві став Меєр Векслер.
Народився Меєр Янкелевич Векслер 21 січня 1907 року у с. Плисків Вінницької обл. у родині великого приватного власника. Згідно з анкетою арештованого, його батько володів майстернею з виробництва коліс та використовував найману робочу силу. Меєр Янкелевич здобув базову освіту та створив родину. На момент арешту був одружений на Кірик Поліні, 29 років, та мав чотирирічну донечку Есфір. Десь з років 15-16 чоловік уже почав працювати ремісником, переважно вдома, фарбуючи тканини. Оскільки в рідному селі на й на Вінниччині роботи було небагато, Меєр Векслер у 1933 р. переїхав до Києва й навіть відкрив майстерню. У 1936 р. став агентом з постачання контори «Союзутіль», а у 1938 році перейшов до артілі «Червоний Хімфарбар», де працював фарбувальником шкіри до арешту в 1941 р.
Збережені в архівно-кримінальній справі документи засвідчують поспіх, з яким діяли співробітники НКВС, та певні процесуальні порушення. Найвірогідніше, Меєра Векслера заарештували й провели обшук 24 червня 1941 року (принаймні ця дата фігурує в ордері на арешт, анкеті арештованого та протоколі обшуку). І, вочевидь, після того з’явилася постанова на арешт та обшук, підписана 26 червня 1941 року, в якій зазначалося, що «Векслер є шпигунським зв’язком секретаря японського військового аташе у Москві, Ісізукі, встановленого розвідника» й підлягає арешту.
Під час обшуку, що тривав годину, співробітники НКВС вилучили: 1044 рублі і 55 копійок, облігації внутрішнього займу 1938 року на 50 рублів, наручний годинник іноземної фірми, повістка до військкомату, 15 фотографій, профбілет, розрахункову книжку домробітниці Бардіс Д. І., 2 листи, блокнот. Тобто переважно особисті речі, які слідчі ніяк використати у справі не змогли й спокійно спалили, про що зберігся відповідний документ. Вилучені кошти при середньомісячній зарплаті робітника в СРСР 300-500 руб. у 1941 році не виглядали як гонорар за шпигунство.
Під час перебування в тюрмі працівники НКВС влаштували Меєру Янкелевичу 2 допити – перший 28 червня 1941, другий – 2 липня 1941 року. Під час обох допитів чоловік заперечував усі звинувачення, зазначивши, що «агентом іноземної розвідки ніколи не був, жодної антирадянської роботи не проводив», «ніколи з жодною розвідкою іноземних держав зв’язку не мав», «ні з ким з іноземців не знайомий, не був знайомим і раніше». Основним «доказами» шпигунської діяльності М. Векслера стали прогулянка у 1940 році біля готелю «Континенталь» і 15-хвилинна розмова з іноземцем «азійської зовнішності» та поїздки до Харкова у відрядження. Нічого іншого радянські спецслужби з усіма своїми слідчими можливостями пред’явити М. Векслеру не змогли. Але смертний вирок реалізували.
В обвинувальному висновку, складеному 30 червня, тобто ще до(!) другого допиту арештованого, і підписаному 2 липня 1941 року, зазначалося, що М. Векслер звинувачується у злочинах за статтею 54-1«а» КК УРСР (проводив шпигунську роботу на користь іноземної держави), що провину свою не визнав, а речдоків у справі немає.
На підставі рішення НКВС УРСР і прокурора УРСР Меєра Векслера розстріляли 7 липня 1941 року як «ворога народу в період військових дій». Реабілітований у 1990 році на підставі ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х та початку 50-х років».
Наталія Амонс
