Письменник Микола Борисов писав гостросюжетні пригодницькі романи, політичні детективи й наукову фантастику. Зрештою, і його життя, в якому переплелися військова хоробрість на полях Першої світової і водночас боротьба з Врангелем, російська мова творів і причетність до становлення українського кінематографа, дворянське походження і праця «вільним митцем» у страшні 1930-ті роки, а ще безліч міст, постатей, людей, саме пасувало б для якогось карколомного фільму. Проте постать Миколи Борисова досі залишається незнаною і непрочитаною, а його тексти практично неможливо відшукати. А лаконічні рядки архівно-кримінальної справи лише частково дозволяють заповнити лакуни його біографії.
Отже, Микола Андрійович Борисов народився 11 жовтня 1889 року в Черкасах у родині штабс-капітана у відставці та майстрині з шиття. Змалечку Микола звик до змін місць проживання й мандрівок. Спочатку навчався в приватній школіМайкопа,куди переїхала родина,потім сім років у Ярославському кадетському корпусі, а за ним–у Київському військовому училищі (1908-1910). Першу Світову війну чоловік зустрів молодшим офіцером (служив у чині поручика) із доволі прогресивними поглядами. Принаймні він сам зізнавався, що дуже не любив начальство і зі співчуттям ставився до простих солдатів. Воював Микола Андрійович сміливо й завзято і навіть був нагороджений Георгіївською зброєю та орденом Станіслава 3 ступеня, «з мечами і бантом», за те, що відбив 58 полонених і захопив у полон 2 австрійських офіцерів. Протештикові атакиПершої Світової та побачене на фронті, за словами письменника,впевнили його в антивоєнних поглядах і позбавили т.зв. «квасного патріотизму».
Після контузії лікувався в Одесі, де і ставзавзято виявляти свій літературний хист. Принаймні у цей період свого життя Микола Борисов активно друкувався у місцевій пресі – від газет до найбільших регіональних журналів, зокрема, таких: «Одесский Листок», «Театр и кино», «Южный Огонек».
Ймовірно, дворянським походженням Миколи Борисова можна пояснити його участь у подіях 1917-1921 років, адже приєднався він спочатку до т.зв. «Білої Армії», яка протистояла більшовикам. А ось що спричинило його вступ до Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА), а згодом і до КП(б)У в 1920-1925 роках, поки не зрозуміло.
Достеменно відомо, що 1920-ті роки позначені у долі Миколи Борисова різними подіями: втратою дружини через «іспанку», другим шлюбом і народженням сина, перебуванням у Чугуєві, Одесі, Харкові, роботою в різних редколегіях, політвідділах, в Агітпропі ЦК КП(б)У, партійними чистками (одну з яких не пройшов) і, зрештою, роботою на кінофабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Саме з цією кінематографічною організація, що діяла в Україні до 1930-х, пов’язаний злет Миколи Борисова як сценариста. «Укразія», «Генерал з того світу», «Вендетта» (режисером фільму виступив Лесь Курбас), «Аристократка», «Радянське повітря», «Герой матчу» – стрічки, над якими він працював і які залишили помітний слід в українському кіно. Зокрема, «Укразія», німий двосерійний фільм, був представлений на Міжнародній виставці декоративного та сучасного індустріального мистецтва (Art Deco) 1925 року. На жаль, у 1937 році фільм заборонили до показу рішенням Головреперткому при Раді народних комісарів СРСР «у зв’язку з тим, що автор сценарію Борисов виявився ворогом народу».
З 1926 року, як стверджував на допитах Микола Борисов, він перебував на «вільних хлібах», працюючи за договорами з різними видавництвами як перекладач і автор. На щастя, знання польської, англійської, французької, а також захоплення есперанто дозволяли йому хоч якось заробляти на прожиття, а також писати романи, повісті, оповідання, лібрето, п’єси. З-під його пера виходять«книга діалогів і невидуманих оповідань «Собака его величества», повість на тему Паризької комуни «Vivelacommune!», кінороман «Квінт», науково-фантастичний роман «Геліокар» та однойменне лібретто, опера «Ференджи», поставлена Одеським оперним театром у 1931-32 роках.
Однак, як не намагався письменник відповідати радянській дійсності й вимогам політичного моменту, більшовицький режим пригадав йому все: і походження, і участь у Першій світовій, і «службу в білих». І навіть мова есперанто й листування з перекладачами та колегами з різних країн стала доказом участі в «контрреволюційній троцькістській терористичній організації есперантистів», пов’язаній з терористичним есперантськими центрами в Москві й Парижі. Заарештували Миколу Борисова 17 березня 1937 року в Києві. Одна з безлічі провин, які висунули йому співробітники НКВС, звучала так: «на квартирі Борисова зачитувалась і обговорювалась закордонна контрреволюційна троцькістська й фашистська література». «Речовими доказами» у справі Миколи Борисова стали газети мовою есперанто, листування, вирізка з газети, яка розповідала про його геройський вчинок 1914 року, та перелік його трудової діяльності й посад.
3 вересня 1937 року Миколу Борисова розстріляли за вироком виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР у Києві. Ймовірним місцем поховання є територія колишньої спецділянки НКВС у Биківнянському лісі. Відомостей про реабілітації архівно-кримінальна справа Миколи Борисова не містить. Лише у 2014 році зявилась невеличка публікація, присвячена письменнику, авторства професора Володимира Поліщука. Попереду це довгий шлях пошуків джерел і повернення імені митця в літературний процес 1920-х – 1930-х років…
Тетяна Шептицька
