9 жовтня 2025 року відбулась перша зустріч нового проєкту НІМЗ «Биківнянські могили» під назвою «Антитоталітаризм: творчий зріз», метою якого є спілкування із сучасними діячами української культури (письменниками, художниками, акторами, режисерами), що осмислюють у своїх мистецьких продуктах складні сторінки національного минулого, злочини комуністичного режиму й особливості та згубність тоталітаризму. Партнерами Заповідника в першому випуску стали НММ «Тюрма на Лонцького» і Центр досліджень визвольного руху.
Тетяна Шептицька, заступник генерального директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили», модеруюючи захід, розповіла про особливості нового проєкту та його відмінності від інших активностей установи. Вона наголосила на важливості «препарування» тоталітарної системи, демонстрації її наслідків і небезпеки для індивідуальних прав і свобод людини, особливо в умовах, коли Україна нині протистоїть росії як неототалітарній державі. Тетяна Шептицька також зауважила, що на теперішньому культурному просторі з’явилось чимало літературних творів, кінопродукції, вистав чи мюзиклів, які використовуючи травматичні сторінки національного минулого, не лише їх переосмислюють, й пробують долати історичні болі, зрозуміти, як боротися з тригерами, що заважають суспільству рухатися далі.
Темою онлайн-зустріч стало «Долання тоталітаризму: український досвід через призму фантастичного жанру». Олеся Ісаюк, доктор гуманітарних наук, співробітниця НММ «Тюрма на Лонцького» і Центру досліджень визвольного руху підкреслила переваги української соціальної фантастики щодо осмислення національних травм у порівнянні з історичною белетристикою. На її думку, сучасна історична проза зосереджується переважно на темі колоніалізму та має певні свої обмеження й вимоги щодо відповідності епосі. Натомість фантастичний жанр, який потужно розвивається в Україні, не настільки скутий деталями, але забезпечує необхідну дистанцію для розгляду травми геноциду, імперськості й тоталітаризму. Олеся Ісаюк звернула увагу на потребу «проговорити» ті болючі теми, які українці відкладають у поколіннях. І це не лише тема владного насилля, що застосовувалось як комуністичним, так і нацистським режимом, а й проблеми соціальної/національної мімікрії, втручання тоталітаризму в особисте життя, конфлікту між особистістю й пропагандою, між ідеологією та етикою. Олеся Ісаюк закцентувала на тому, що в умовах тоталітарної системи є три елементи, які забезпечують людині виживання: наявність власної картини світу, мета існування, навіть ірраціональна й романтична, та референтна група, яка поділятиме цінності й підтримуватиме.
Катерина Пекур, українська письменниця, сценаристка й редакторка кіно, лавреатка премії «Єврокон» (2025), чий роман «Пісня бризів» став предметом дискусії, зазначила, що їй як авторці було важливим показати нездоровість, шкідливість тоталітаризму. Зважаючи на те, що старше покоління часом не соромиться ідеалізувати часи СРСР, вона прагнула нагадати, якими некомфортними, неприємними, небезпечними є репресивні системи, оскільки в них не існує кінцевого вигодонабувача. Катерина Пекур розповіла, що її роман, який поєднав елементи різних жанрів, водночас є історією про проблему вибору, пошук власної ідентичності й намагання зберегти силу духу, коли йдеш проти всіх. Письменниця зауважила, що в продовженні циклу її персонажі намагатимуться привести світ до справедливого стану, відновити справедливість для упосліджених народів, що може стати своєрідним «рецептом» для сучасного світу.
