Земне життя Овсія Ізюмова обірвалося в 38 років – надто короткий термін для науковця, який міг би багато ще зробити в царині мовознавства й словникарства. Проте у спадок майбутнім поколінням він устиг залишити низку посібників і підручників із української мови, які витримали кілька видань, окремі праці з лексикографії, морфеміки, словотвору. Його «Правописний словник» (1931) і «Українсько-російський словник» (1930) нині є бібліографічними скарбами, за якими полюють на аукціонах. Проте на загал його доля відома небагатьом, а в деяких публікаціях і досі фігурує неправдива інформація про заслання до Казахстану. Тож спробуємо окреслити і шлях дослідника, і фінал його молодого, але яскравого життя.
Овсій Прокопович Ізюмов народився 21 червня 1899 року в с. Вершани на Херсонщині у родині, як він сам зазначав, бідних селян. Ймовірно, це була така собі спроба продемонструвати владі «правильне походження», оскільки родина володіла 9 десятинами землі (а це приблизно 9 га), мала сарай, хату, биків, корів. Освіту спочатку здобув у церковно-приходській школі, потім гімназії й, зрештою, Київському ІНО та Київському археологічному інституті. Біля восьми років був науковим співробітником відділу української мови Інституту мовознавства АН УРСР. А у роковому 1937 році працював викладачем української та російської мов Київського інституту підвищення кваліфікації господарників.
Овсій Прокопович устиг створити родину, одружившись на Ксенії Жулевій, лаборантці Академії наук. У 1925 році в подружжя народилася донечка Галина, яка на момент татового арешту була школяркою.
За цими стислими фактами біографії Овсія Ізюмова криється насичене наукове життя, адже він брав дуже активну участь у опрацюванні лексичного багатства української мови, виробленні рекомендацій щодо нормативного слововживання тощо. Дослідник упродовж 1920-х – 1930х років уклав «Російсько-український словник» (1926), «Українсько-російський словник. За новим правописом» (1930), самовчитель «Техніка української мови» (1926) та ін. У 1932 році спільно з Іваном Бойком, Григорієм Калишевським, Миколою Трохименком О. Ізюмов видав у Харкові «Словник чужомовних слів» (бл. 25 тис. лексичних одиниць), наклад якого був майже втрачений. Лише завдяки збереженості окремих примірників у діаспорі (США) у 1990-х роках працю вдалося перевидати. Ще одним здобутком мовознавця став «Правописний словник» (1931), що містив майже 60 тисяч слів і був написаний на основі правопису, розробленого Державною правописною комісією й ухваленого 1928 року. Крім загальновживаної лексики, словникар подав географічні назви, імена людей, деякі прізвища, скорочені назви установ і організацій.
Однак із масовими репресіями українських словникарів (Агатангел Кримський, Григорій Голоскевич, Віктор Дубровський, Андрій Ніковський, Євген Плужник та ін.) завершилася як і українізація, так і «золота доба» українського словникотворення. Потрапив під переслідування, а згодом і знищення й Овсій Ізюмов. Уперше від був викликаний «на розмову» в НКВД у 1935 році. Чекістів дуже цікавило коло знайомих науковця, зокрема: Олекса Синявський, мовознавець, та Іван Євлашенко, поет-аматор, викладач і перший чоловік Вероніки Черняхівської. Другий арешт теж не забарився й відбувся 2 листопада 1937 року. Допитали Овсія Прокоповича через місяць – 2 грудня, де, власне, й виклали предмет звинувачення з боку влади. За версією слідства, Овсій Ізюмов був «активним учасником контрреволюційної української націоналістичної організації, що стояла на терористичних позиціях». Зрозуміло, що дослідник, підтверджуючи знайомство або дружбу з іншими «контрреволюціонерами-антирадянщиками», як-от: Олексою Синявським, колегами по Інституту мовознавства Іваном Бойком, Григорієм Калишевським, письменниками Григорієм Косинкою та Тодосем Осьмачкою, заперечував як існування якоїсь організації, так і терористичну діяльність. Максимально, що домоглися співробітники НКВД, – це витиснути зізнання щодо «шкідництва у словникові справі»: «Визнаю, що у випущених мною двох українських словниках я вставив деяку кількість слів націоналістичного штибу. Я їх узгодив із такими ж академічними словниками, які були ворожими та явно націоналістичними». Окрім ще очної ставки з Іваном Грищенком, більше допитів не було. В обвинувальному висновку співробітники НКВД учаснику «української націоналістичної організації» ще додатково інкримінували не лише протягування у словники «націоналістичних слів», а й русизмів. Як ці взаємовиключні речі мали узгоджуватися їх, вочевидь, не цікавило.
Овсія Ізюмова розстріляли 22 грудня 1937 року в Києві за рішенням трійки при УНКВД по Київській області. У 1960 році мовознавця реабілітували за відсутністю складу злочину.
Тетяна Шептицька
