На долю простого селянина Дем’яна Степановича Володько з села Товстий Ліс Іванківського району (нині села не існує, потрапило до зони відчуження) випали суворі випробування. У 1917 -1920 він мешкав в епіцентрі масових повстань проти радянської влади, що охопили Київщину, в 1921 – 1923 роках пережив масовий голод, який накрив Україну. Дем’яну Степановичу пощастило пройти через ці катаклізми й зберегти свою родину: дружину Пелагею Дмитрівну, дочок Анастасію і Софію та сина Івана. Але жорна Великого терору зім’яли його остаточно.

Дем’ян Степанович Володько народився у 1885 році в родині сільського дяка. Усе життя провів у рідному селі, працював на землі й піклувавсяпро рідних. У 1929 – 1930 рр. українського село зазнало чималих утисків: більшовики розпочали широку кампанію з колективізації, що означало усуспільнення майна та реманенту, а також величезні податки. У 1930 році Дем’ян Степанович не зміг сплатити податків – і за це був розкуркулений. Хоча за мірками самих більшовиків Д. Володько належав до середняків, у нього забрали все майно, включно з хатою та прибудовами.

У 1932 році Дем’яна Степановича засудили на півтора року в’язниці за антирадянську агітацію та відмову придбати державні облігації. Після відбуття покарання Д. Володько повернувся до села Товстий Ліс і став дяком місцевого храму. Він розгорнув активну діяльність: проводив агітацію серед односельців за відновлення церковних служб, збирав кошти на ремонт церкви. Проте радянська влада в своєму атеїстичному запалі намагалася нещадно ліквідовувати будь-які прояви віри, тож Дем’яна Степановича позбавили й цього виду діяльності. У 1936 році йому вдалось знайти лише роботу муляра на залізничній станції Товстий Ліс.

25 липня 1937 року Д. Володька заарештували вдруге. З матеріалів його архівно-кримінальної справи можна зробити висновок про приховану причину його арешту: у чоловіка не вистачило коштів на підписку на чергову грабіжницьку держпозику. Рівно через місяць після арешту Новошепелецьке районне відділення НКВС підготувало обвинувальний висновок на Д. Володька, інкримінувавши йому активну контрреволюційну діяльність проти радянської влади. Суть його провини начебто полягала в тому, що під час виконання активістами  залізничної станції Товстий Ліс «Інтернаціоналу», він взув на палицю стару калошу і у такий спосіб, на думку слідчих, «зімітував червоний прапор СРСР». А на додачу ще й промовив: «Повстаньте загнані й голодні, ось ваш прапор, ось що ви завоювали. Дожилися, що пили нашу кров при розкуркуленні, почекайте і ви своєї нап’єтеся». Д. Володько визнав себе винним у пред’явленому звинуваченні.

Трійкою при УНКВС по Київській області від 27 серпня 1937 року Дем’яна Степановича Володька засудили до смертної кари та через кілька днів розстріляли у підвалі київській в’язниці НКВС.

Валерій Філімоніхін

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *