Іван Липківський – український художник, представник школи «бойчукістів», старший син першого Митрополита УАПЦ Василя Липківського. Історія родини Липківських, тісно пов’язаної з українським національним відродженням, виявилась трагічною: всі члени родини зазнали гонінь і репресій від радянської влади, особливо у часи сталінського терору.
Іван Липківський народився 04 вересня 1892 року у містечку Липовець на Київщині. Як спадкоємця славетного священницького роду Івана готували до духовної стезі – він закінчив Київську церковно-вчительську школу. Але захоплення малюванням перемогло у ньому відданість родинному покликанню.
Тихий і спокійний Іван виявив неабияку силу характеру і вступив до Київської художньої школи, а з 1921 року став студентом Української Академії Мистецтв, де навчався в майстерні Михайла Бойчука. Навчатись у Бойчука було досить складно, адже видатний художник був вибагливим і дещо деспотичним. М. Бойчук висував учням певні умови – слухатися його в усьому, навчатися не менше 7 років і протягом цього часу не одружуватися… Та учителем він був геніальним, і саме Бойчук сформував Івана Липківського як художника.
У 1920-х роках бойчукісти перебували в авангарді українського мистецького руху. Це був новий, самобутній і оригінальний напрямок образотворчого мистецтва, що отримав світове визнання. Разом з іншими художниками-бойчукістами Іван Липківський у 1924 році брав участь у оформленні Сільськогосподарської виставки, у 1925-1926 роках на металургійному заводі у Каменському робив замальовки та етюди для майбутніх картин, писав портрети, викладав на підготовчих курсах при художньому інституті. У 1927 р., закінчивши Київський художній інститут, став членом АРМУ (Асоціації революційного мистецтва України). Сучасники звертали увагу на талановитого митця, присвячуючи Івану як автору портретів, композицій у техніці темпери окремі згадки й публікації.
Незважаючи на щасливий творчий період, життя Івана Липківського було драматичним. Він покохав і одружився з двоюрідною сестрою Наталією Пасецькою, яка також походила з родини священика. Таке порушення церковних канонів батьки не могли сприйняти і не дали благословення молодятам. Новостворене подружжя присвятило себе мистецькій діяльності: Іван працював в Художньому інституті викладачем та завідувачем кабінету навчально-художніх матеріалів, дружина Наталія – піаністкою-акомпаніаторкою. У 1930 році у них народився син Анатолій, якому дали прізвище Пасецький. Можливо, щоб віддалити сина від «небезпечного» прізвища діда – вже опального Митрополита Василя Липківського. Та й самого Івана Липківського влада вважала неблагонадійним, оскільки був «бойчукістом». Ще у 1929 році розгорнулась широкомасштабна ідеологічна кампанія проти школи Михайла Бойчука. Розпочалось активне цькування бойчукістів як реставраторів феодального мистецтва, формалістів і українських націоналістів. Боротьба з українським націоналізмом набула обертів у 1933 році після самогубства Миколи Скрипника, який підтримував бойчукістів.
Художника-бойчукіста Івана Липківського арештували 2 листопада 1936 року. Він, як і художники Іван Падалка, Василь Седляр та директор Харківського дому архітектора Іван Орел-Орленко, був фігурантом у слідчій справі Михайла Бойчука. Розпочалися допити. В підвалах НКВС арештовані зазнавали страшних мук і катувань. Дружина Івана Наталія Пасецька у 1956 році писала: «Мой муж художник Иван Липковский … был арестован органами НКВД. Я считала, что этот арест произошел по недоразумению и ждала, что все выяснится. После пяти месяцев заключения при первом свидании (дело мужа вел следователь Проскуряков Михаил Иванович) я мужа абсолютно не узнала: вместо сорокалетнего мужчины был дряхлый старик. При этом я следователю высказала мнение, что цветущий человек превратился в восковую фигуру на которую страшно смотреть. На что Проскуряков ответил: «Если с нами здесь так говорят, то обратно эти граждане не возвращаются».
Наталію Пасецьку також арештували у жовтні 1937 року і засудили до 8 років виправних робіт у таборах за те, що вона «…была женой, была соучасницей преступлений Липковского Ивана Васильевича». А семирічний син Івана Липківського опинився на вулиці. Його прихистила сестра Митрополита Липківського і тим врятувала дитині життя.
Iнтенсивні допити йшли аж до червня 1937 року і … Іван зізнався, що він проводив шкідництво в галузі образотворчого мистецтва, був активним учасником контрреволюційної націонал-фашистської терористичної організації, яка здійснила 1 грудня 1934 року вбивство Кірова й готувала терористичні акти проти керівництва ВКП(б) та радянського уряду, входив до групи Бойчука, що була складовою частиною організації й стояла на терористичних позиціях.
13 липня 1937 року Михайла Бойчука, Івана Липківського, Івана Падалку, Василя Седляра та Івана Орла-Орленка Військовою колегією Верховного Суду СРСР було засуджено до вищої міри покарання і того ж дня розстріляно.
Реабілітація відбулась за часів хрущовської відлиги: 01 лютого 1958 року І.Липківського, М.Бойчука, І.Падалку, В.Седляра, І.Орел-Орленка повністю реабілітовано за відсутністю складу злочину..
Тамара Бойко
