Розгортаючи в державі масовий терор, керівництво СРСР не оминуло увагою й сферу церковно-релігійного життя. Своєрідним каталізатором зростання антицерковної істерії стала ініціатива Й. Сталіна, виголошена у вересні 1932 р., щодо проголошення т.зв. «безбожної п’ятирічки». Згідно з нею передбачалося до 1937 р. ліквідувати в країні всі релігійні конфесії і зовнішні прояви релігійності, а виконання цього рішення покладалося на карально-репресивні органи. Радянська влада, вважаючи церковників керівниками контрреволюційних організацій і угруповань, натхненниками масових куркульських виступів, спрямувала вістря терору проти усіх, дотичних до церковного життя – єпископів різних конфесій, священників і дяків, монахів і мирян, які сповідували віру в Бога. Так серед багатьох тисяч репресованих опинився й Михайло Чехович.

Михайло Вікторович Чехович народився 8 листопада 1897 р. у с. Снігурівка Фастівського району Київської області в родині селян-бідняків. Батько працював у Києві на численних будівництвах різноробом. І Михайло з чотирнадцяти  років почав працювати спочатку з батьком, а потім самостійно.

У 1915 р. Михайла призивають до Російської імператорської армії і направляють на Австрійський фронт. Після отриманого поранення й лікування в Києві він знову повертається до 80 обозного батальйону, в якому служить до початку 1918 р. Восени того ж року чоловік вступив на роботу до Київського паровозоремонтного заводу, де працював до 1919 р. Існують відомості, що незначний період часу воював у Армії УНР, з якої був звільнений через хворобу. Десяток подальших років Михайло Вікторович пов’язав із роботою на залізниці на різних посадах. З 1920 по 1923 рр. працював на залізничній станції Фастова, у 1923 р. – залізничній охороні, у 1926 р. – в депо у Жмеринці, у 1927-1931 рр. – різноробом в депо у Фастові, 1931-1933 – Київському паровозовагонноремонтному заводі. На сумний і знаковий 1933 р. припадає перший арешт Михайла Чеховича. ДПУ затримало його за контрреволюційну агітацію та засудило до 3 років умовно. Перебував під вартою 3 місяці. Після звільнення і аж до останнього арешту працював конюхом у колгоспі рідного села. Саме там проявилася його активність як духовного лідера громади. Він співав у церковному хорі, був дяком, через що позбавлявся виборчих прав.

Михайло Чехович востаннє заарештований 14 лютого 1938 року Фастівським РВ НКВС за ст. 54-10 (антирадянська пропадаганда і агітація) КК УРСР. Згодом до звинувачення долучать ще дві статті – 54-2 (збройне повстання), 54-11 (участь у контрреволюційній організації) КК УРСР.

На першому ж допиті 17 липня 1938 р. (через півроку після арешту!) визнав себе винним у тому, що «займався к/р діяльністю і був учасником к/р повстанської організації». При очних ставках зі свідками їхні слова заперечував.

У витягу з протоколу засідання трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР від 31 серпня 1938 року зазначено, що Чехович Михайло Вікторович «у 1935 р. був активним учасником к-п. повстанської організації, […] Як учасник к-р. організації проводив к-р. роботу проти заходів партії й уряду на селі. Агітував проти підписки на позику оборони країни. Розповсюджував поразницькі чутки щодо майбутньої війни Польщі та Німеччини проти СРСР і поразки Радянського Союзу». Цих штампованих фраз виявилось достатньо, аби 7 вересня 1938 року Михайла Чеховича розстріляли в Києві.

У листопаді 1956 року Антоніна Сергіївна, дружина Михайла Вікторовича, звернулась зі скаргою до Генпрокурора СРСР щодо надання відомостей про долю її чоловіка. Та радянська влада вміло приховувала свої злочинні рішення. Керуючись вказівкою КДБ при РМ СРСР № 108 сс від 24.08.1955 р. дружині у лютому 1957 року в усній формі оголосили, що «Чехович Михайло Вікторович у 1938 році був засуджений на 10 років і перебуваючи у місцях позбавлення волі, помер 10 жовтня 1942 року від виразки шлунку».

За результатами перевірки справи, що здійснювалася у 1957 році (і це вже після надання неправдивої інформації родичам!) встановлено, що дані, які стали приводом для арешту Михайла Вікторовича у 1938 році, у справі відсутні. Засуджений він був на підставі його особистих свідчень, які ніхто не перевіряв. Не з’ясовано яким чином на випадок війни він мав би підірвати міст у Снігурівці, коли і який саме міст йому доручалося підірвати і у кого він отримає необхідні для цієї мети вибухівку та відповідне спорядження.

5 листопада 1957 року Чехович М. В. реабілітований визначенням Військового трибуналу Київського військового округу за відсутністю складу злочину.

Ярослава Кравченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *