Життя людини складається із окремих подій. Інколи ці події допомагають уявити, де пролягає межа власної волі – у виборі фаху чи рішенні покинути справу, якій віддав частину себе. Прикладом цього є доля Олександра Чапківського, ім’я якого вписано до Биківнянського мартиролога жертв політичних репресій 1937 – 1941 років.
Олександр (Олесь) Станіславович Чапківський народився 10 червня 1984 року у містечку Шпола Київської губернії (нині – Черкаської обл.). Родина, ймовірно, мала польське дворянське походження. Батько Олександра був провізором аптеки, а після переїзду родини до Миколаєва працював комірником на суднобудівному заводі «Наваль» (з початку 1920-х років – Завод імені Анре Марті).
Саме у Миколаєві пройшло дитинство Олександра Чапківського. З 1896 року він навчався в Олександрівській чоловічій гімназії, яку закінчив екстерном у 1904 році. Того ж року вступив до Московського університету, обравши історико-філологічний факультет. На отримання випускного посвідчення про здобуття вищої освіти знадобилося довгих дванадцять років. Захоплений революційними подіями 1905 року, Олександр Чапківський став активним учасником студентських заворушень, що призвело до його неодноразових виключень з університету і переведення на юридичний факультет.
Московський період життя позначився у біографії Олександра Чапківського початком педагогічної діяльності (починаючи з 1912 року, він працював у гімназії класним вихователем) і долученням до українського товариства «Кобзар». У 1917 році українська громада Москви обрала Олександра Чапківського своїм представником у Центральній Раді. Після переїзду до Києва у листопаді 1917 року він не лише брав участь у засіданнях Центральної Ради і роботі її фінансової комісії, а й заробляв на життя редагуванням у видавництві «Відродження» (дещо пізніше він очолив відділ популярної літератури Всевидаву – Всеукраїнського видавництва при Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітеті). Виявити свої організаційні здібності Олександру Чапківському довелось навесні 1918 року, коли його призначили тимчасовим громадянським комісаром міста Миколаєва. Спогади свідків тих подій свідчать про безкомпромісну позицію комісара Чапківського у наведенні ладу в місті у складній воєнній ситуації.
Наступний період життя Олександра Чапківського тісно пов’язаний з музикою. У 1920 році він ініціював створення Другої мандрівної капели Дніпросоюзу (Дніпровського союзу споживчих товариств), з якою вирушив як адміністратор у турне Правобережною і Південною Україною. У 1921 році став секретарем Комітету пам’яті Миколи Леонтовича і залишався на цій посаді після перетворення його на Музичне товариство імені Миколи Леонтовича (до вересня 1924 року). У ці роки в журналі «Музика» періодично з’являлись його статті, які він іноді підписував криптонімом «О-р» або загадковим «Л.А.».
1920-ті роки дозволили Олександру Чапківському сповна реалізувати свій педагогічний талант: він став організатором першого у Києві вечірнього «рабфаку» (від російського «рабочий факультет»), викладав українську та російську мову в Художньому технікумі (1925 – 1926) та Медичному інституті у Харкові (1926 – 1930). Та наступне десятиліття спонукало тих, хто працював на ниві освіти, до обережності: нехтування ідеологічними настановами могло виявитись фатальним і призвести до усунення від викладання.
Прикладом цього є ситуація, в якій опинився Олександр Чапківський 1935 року. Саме тоді його заарештували за обвинуваченням у контрреволюційній агітації. У ході слідства допитували колег Олександра Чапківського і студентів так званих «юркурсів» (підпорядковувались Народному комісаріату юстиції). Доказом провини підслідного вважалось використання ним під час лекцій «чужих, реакційних слів, як-то: золотопогонний, панщина, йолоп та інші». Висновком у справі була рекомендація про застосування «паспортного режиму».
На момент арешту Олександра Чапківського 5 квітня 1938 року він працював на підготовчих курсах до Заочного фармацевтичного інституту і у школі ФЗУ (фабрично-заводського учнівства) при Центральному телеграфі. Останній факт дозволив слідчим «зібрати доказову базу» в обвинуваченні Олександра Чапківського у шпигунстві: як учасник контрреволюційної повстанської організації, метою якої було повалення радянської влади і «відновлення буржуазної держави на Україні», він мав зафіксувати телеграфні апарати, наявні на київському Центральному телеграфі, розташування приміщень, кількість штату тощо.
Згідно з рішенням трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР від 11 квітня 1938 року тринадцять осіб (серед них дев’ятеро освітян) були приречені до страти.
Олександр Чапківський розстріляний у Києві 28 квітня 1938 р. Реабілітований у 1957 році.
Олена Полідович
