Керівництво Радянського Союзу наполегливо знищувало середній клас на селі, прагнучи загнати всіх селян у колгоспи. Для цього влада не гребувала жодними методами: чи то задушення підприємливих господарів непомірними податками з подальшою конфіскацією майна, чи то відвертий грабунок із відбиранням приватної власності, чи то просто фізичне знищення за допомогою голодомору, репресій, примусових депортації у віддалені малообжиті регіони СРСР. Задля досягнення своєї мети режим активно використовував і пропаганду – навіть у дитячих книжках, які були обов’язковими для вивчення, нав’язувались думки про жорстокість і знущання над бідняками з боку т.зв. «куркулів» (приватних сільгоспвиробників), необхідність боротьби з ними. У художніх фільмах і театральних постановах паралельно оспівували тих, хто «героїчно» боровся із заможними селянами, трударями-землевласниками, які вміли добре порядкувати на власній землі.
Одним із яскравих представників тогочасного класу селян-підприємців, який змалечку тяжко працював, щоб заробити свої статки, був Опанас Лукович Чайковський. Він народився 1886 року в с. Киданівка Київської області в українській селянській родині. Отримав лише початкову освіту, бо з самого дитинства допомагав батьку, який працював у поміщика на Херсонщині. З 1908 р. і до жовтня 1917 р. працював після смерті батька у поміщика Бутовича на різних посадах, дослужившись до економа (за даними анкети арештованого). У 1917 р. молодий чоловік повернувся до рідного села Киданівки, де поринув у сільське господарство. З 1924 по 1927 роки Опанас Лукович був власником бакалійної лавки, яку згодом вимушено закрив через великі податки. Далі вів одноосібне господарство у рідному селі. В 1932 році майно Опанаса Чайковського було розпродане через невиконання держборгів. На момент арешту він працював звичайним робітником у радгоспі Шарковському.
Заарештували Опанаса Луковича 15 липня 1938 року. Звинувачували чоловіка у скоєнні злочинів, передбачених статтями ст. 54-2, 54-11 – участь у контрреволюційній повстанській українській націоналістичній організації, вербування нових людей в цю організацію і здійснення підривної шкідницької роботи проти існуючого ладу. Слідчих дій НКВД-истів «вистачило» на один допит від 20 липня 1938 року та три очні ставки від 22 липня 1938 року та 17 серпня 1938 року.
Перебування у в’язниці НКВД найчастіше супроводжувалося тортурами і знущаннями, тож не дивно, що через 5 днів за ґратами Чайковський зізнався у своїй належності до української націоналістичної повстанської організації, що ставила за мету повалення радянської влади в Україні. Слідчі також отримали потрібні їй «свідчення», що Опанас Лукович зірвав колективізацію, проводив антирадянську агітацію, серед населення поширював провокаційні чутки про наближення війни проти СРСР та загибель радянської влади в Україні.
Із протоколів очних ставок картина виглядає дещо плутанішою, зокрема, Опанас Лукович наполегливо спростовував вербування нових людей у т.зв. «організацію». Проте на очній ставці з Трохимом Голобородьком підтвердив розмови на антирадянські теми, на очній ставці з Юхимом Семенком – письмовий зв’язок із закордоном та агітацію проти правління колгоспу. Під час очної ставки з Георгієм Буртовим виник «сюжет» про родичів у Америці та отримання від них листів і доларів, що заарештований не підтвердив, та невихід на роботу. Сам Опанас Чайковський говорив про своє повернення до рідного села і статус заможного селянина, через який його позбавили виборчого права. В архівно-кримінальній справі О. Чайковського жодних речових доказів його «провини» немає.
Опанаса Луковича Чайковського засудили до розстрілу з конфіскацією майна рішеннямтрійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР від 31 серпня 1938 року (протокол № 237). Вирок виконано в одній з в’язниць міста Києва 07 вересня 1938 року. Того ж дня розстріляли також і односельця Трохима Голобородька. Імовірним місцем поховання Опанаса Луковича є територія колишньої спецділянки НКВС у Биківнянському лісі. Реабілітований посмертно 1989 року.
Наталія Амонс
