Польська операція НКВС, що здійснювалася відповідно до наказу № 00485 у 1937–1938 роках, була складовою політики Великого терору. Чисельність вбитої та відправленої до Гулагу польської діаспори за наказом № 00485 в Україні сягнула 39 644 осіб. Серед репресованих поляків Києва опинився Степан Іванович Бай.
Українці й поляки здавна були народами-сусідами, які жили поруч, контактували, збагачуючи культури один одного, підтримуючи один одного у боротьбі з російським колоніалізмом.
Станом на кінець ХІХ століття, зокрема у 1897 році, у Києві мешкало 16 800 етнічних поляків, тобто 7,4 % від загальної кількості киян.
Буремні події початку ХХ століття суттєво вплинули на кількість і склад польського населення столиці. Зокрема, російсько-польсько-української війни зумовили відтік у 1920 році з Києва значної кількості поляків, у тому числі й членів Польської організації військової («ПОВ»). Ризький мирний договір, підписаний у 1921 році, офіційно поклав кінець неоголошеній війні та містив низку угод, зокрема, і додатковий протокол про репатріацію. У 1922 році ним скористалося близько 22 тисяч поляків, які виїхали з Києва до Польщі. Наступний відтік польського населення з УРСР був пов’язаний з політичними репресіями 1935 – 1937 рр. і уже примусовими депортаціями.
Серед київських поляків, які потрапили у жорна бездушної сталінської машини, опинився і Степан Іванович Бай. Він народився у 1895 році у м. Володава Володавського повіту Люблінського воєводства Польщі. Походив із селянської родини, його батько мав півтори десятини землі, коня і корову. У 1915 році під час наступу німців Степан Бай як біженець приїхав до Києва. Але прожив у столиці недовго, адже у серпні 1916 року був рекрутований до Російської Імператорської армії, де його приписали до 217-го запасного піхотного полку (м. Ржев).
У червні 1917 року Степан Іванович потрапив до німецького полону, перебував у різних містах Східної Пруссії, а після звільнення з полону у 1918 році – виїхав до Польщі. Скрутні матеріальні обставини, а також мобілізація до польської армії підштовхнули Степана Бая на переїзд до Києва. Спочатку він працював шевцем-кустарем, а згодом – шевцем на Київському протезному заводі.
Попри непросту долю, Степан Бай устиг створити сім’ю: дружина Олександра Мефодіївна на момент його арешту працювала кондуктором у Ленінському трамвайному парку, доньці Гені (Женев’єві) виповнилося 17 років, донька Янина щу була школяркою; з родиною мешкала і мати дружини – Пушкарьова Євдокія Степанівна.
Степана Бая заарештували 17 грудня 1937 р. співробітники 3-го відділу Управління держбезпеки НКВС УРСР по Київській області. Постанову про його арешт за підозрою у шпигунський діяльності 16 грудня 1937 р. звично «підмахнув» диввоєнюрист О. Калошин. Допитували Степана Бая лише один раз – 22 грудня 1937 р. Звинувачення НКВС у здійсненні шпигунської діяльності та невдоволенні радянською владою Степан Бай категорично відкинув. Схоже, це не збентежило чекістів, вони лише додали до матеріалів справи покази двох «свідків»: робітниць Анни Латишиної та Анастасії Радбевич. Ці «свідки» наче в унісон стверджували, що Степан Бай висловлював антирадянські погляди, вихваляв Польщу та обзивав керівників СРСР нікчемами. Слідчі навіть не провели перехресний допит «свідків» із підслідним, що може вказувати на те, що їхні покази були сфальсифіковані.
В обвинувальному висновку від 8 січня 1938 р. зафіксовано, що Степан Бай вороже налаштований до радянської влади, розповсюджував контрреволюційні провокаційні чутки про поразку СРСР у війні з Польщею і вихваляв існуючий в ній лад, зводив наклеп на керівників партії та радянського уряду, а також стверджував, що фашистські країни вчиняють правильно, ведучи боротьбу з комунізмом. Остання фраза у висновку, напевне, була вершиною чекістської «винахідливості»: «…С. Бай проводив шпигунсько-контрреволюційно-фашистську діяльність на користь Польщі». Жодних доказів шпигунської діяльності Степана Бая у його справі не було. Відповідно до наказу НКВС СРСР № 00485 від 11 серпня 1937 р. справу Степана Бая включили до розгляду у ГУДБ НКВС СРСР, а точніше, відправили на розгляд комісії при НКВС СРСР у складі наркома внутрішніх справ М. Єжова та Прокурора СРСР А. Вишинського (т.зв. «двійка»).
Степана Івановича Бая засудили до вищої міри кримінального покарання та розстріляли у Києві 1 лютого 1938 року. Він був реабілітований 5 травня 1989 р.
Валерій Філімоніхін
