Письменник Василь Чечвянський, старший брат «короля гумору» Остапа Вишні, нечасто згадується навіть поціновувачами якісного українського сміху. Й абсолютно даремно, адже цей яскравий фейлетоніст, журналіст і довголітній співредактор знаменитого «Червоного перця» був не менш талановитим, ніж його відомий родич. Ба більше, у якихось моментах Василь Михайлович формував обличчя української гумористичної літератури 1920-х років, адже разом із перевиданнями встиг написати біля 16 книжок фейлетонів, нарисів і гуморесок.
Він запально й завзято таврував вічні людські недоліки – пияцтво, лінощі, хабарництво, хуліганство, але робив це тонко, залишаючи читачам простір для розмірковувань, рефлексій, а часто й «дописувань» фіналу оповіді. Влучність сатиричного таланту Василя визнавав і його меншенький, який якось сказав:«У мого Василя тільки одне око, але бачить він тим оком гостро!»
Василь Михайлович Чечвянський (справжнє – Губенко) народився 28 лютого 1888 року на хуторі Чечва (звідси, з малої батьківщини, й визрів основний його творчий псевдонім) біля с. Грунь Харківської області в багатодітній родині. Усупереч поширеним стереотипам про «звичайну селянську родину», батько майбутніх гумористів працював прикажчиком у маєтку поміщиці фон Рот і отримував непогану платню. Закінчивши двокласну школу в Зінькові, Василь Михайлович здобув середню освіту у Київській військово-фельдшерській школі та встиг послужити у військових шпиталях під час Першої світової війни.
У 1924 році Василь Чечвянський демобілізувався вже з Червоної армії й, повернувшись із Ростова-на-Дону до Харкова, активно долучився до творення тогочасного літературного процесу. Сучасники та його побратими по журналу «Червоний перець» відзначали дотепність і колоритність митця (чого вартує його піратська зовнішність, отримана внаслідок нещасного випадку), скромність і товариськість. Умів пожартувати і про себе, пишучи так: «Василь Чечвянський. Шахіст і гуморист. Талановитий шахіст серед гумористів і талановитий гуморист серед шахістів. Секретар редакції, але ще не битий. Улюблені вирази: «Не піде!», «Піде!», «Товаришу, зайдіть завтра». Пише багато. Найвидатніший його твір такий: «Передплачуйте «Червоний перець». Передплатна ціна на місяць – 30 копійок…»
На жаль, комуністична влада не довго толерувала безстрашний, а іноді й дошкульний та ущипливий український гумор. У 1933 році заарештували й згодом вислали до таборів ГУЛАГу Остапа Вишню, а в 1936 році – співробітники НКВС прийшли вже за Василем Чечвянським.
Письменника заарештували 3 листопада 1936 року, звинувативши у тому, що разом із гумористами Юрієм Вухналем і Юхимом Ґедзем він створив контрреволюційну терористичну організацію, яка нібито ставила за мету боротьбу з радянською владою. Вилучили книжки й особисті речі, серед яких були 1 рушник, 2 пакети б/в постільної білизни, 6 пов’язок на око, 1 пару дитячих чобіт (!) і 1 пару жіночих, 1 мило та інше.
Початково утримувався в Харкові, але наприкінці лютого – на початку березня 1937 року, незважаючи на сухий правобічний плеврит, перевезений до київської в’язниці НКВС УРСР. Термін утримання під вартою Василя Михайловича фактично щомісяця подовжували, а допити тривали ледве не постійно. В архівно-кримінальній справі Василя Чечвянського міститься 12 протоколів допитів (від 4.11.1936, 5.11.1936, 13.11.1936, 16.11.1936, 20.11.1936, 20.12.1936, 2.01.1937, 27.01.1937, 21.03.1937, 23.03.1937, 10.05.1937, 18.05.1937) і протокол очної стави з Юрієм Вухналем (від 28.05.1937). Вочевидь, співробітникам НКВС було замало особистого зізнання сатирика в участі в українському контрреволюційному підпіллі, ненависті до радянської влади чи того, що він вважав колоніальний стан України загрозливим, бачив «придушення всього українського», а життя суспільства оцінював як напівжебрацьке. Дуже вже залежало чекістам вибити свідчення не лише про покійного М. Хвильового чи вже заарештованого брата, а про інших українських літераторів. Про те, що міг пережити у сталінських в’язницях Василь Чечвянський, засвідчила його дружина й зберіг у спогадах син Віктор. Надія Михайлівна Губенко якимось чином змогла отримати одне-єдинепобаченняз чоловіком, під час якого він сказав: «Надю, мене б’ють, мене вбивають, б’ють день у день». І вигляд у письменника справдібув жахливий: весь у синцях, худий, виснажений. Зрештою, співробітники НКВС отримали від Василя Чечвянського бажане – зізнання у терористичних нахилах, бажанні застосувати терор проти керівників комуністичної партії (хоча навіть тут він говорив про мрії й прагнення, а не про плани чи підготовку терактів), опис шкідницької діяльності в літературі, що нібито полягала в написанні контрреволюційних текстів, назви яких автор так і зміг згадати.
15 липня 1937 року Василя Чечвянського розстріляли у Києві за вироком виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР. Хоч на судовому засіданні винним він себе не визнав, говорячи, що попередні свідчення дав під тиском слідчих НКВС. Через 20 років, у 1957 письменника реабілітують за відсутністю в його діях складу злочину. На жаль, розстріл людини «відкрутити назад» неможливо…
Тетяна Шептицька
