Український народ завжди прагнув до самостійності, і сьогодні, в День Незалежності України, ми, як і більш ніж сто років тому, боронимо рідну землю, свободу і прагнення жити вільно. Це прагнення до волі властиве українському народові з давнини, і під час національно-визвольних змагань 1917 – 1922 років українці, не вагаючись, боронили свою землю від більшовицької навали. Серед багатьох імен борців проти більшовизму окреме місце належить Якову Михайловичу Водяному, який завжди був вільнолюбивою людиною і прагнув звільнити український народ від поневолення – чи то за часів царату, чи то за часів радянської влади.

Народився Яків Водяний, майбутній отаман Холодноярського повстання і полковник Вільного козацтва, 20 жовтня 1886 року у містечку Сміла Черкаського повіту Київської губернії (нині – Київської області) в багатодітній селянській родині. Отримавши педагогічну освіту, Яків Михайлович намагався проводити просвітницьку роботу в українському суспільстві. Та відомим став передусім завдяки своїм політичним поглядам і боротьбі за незалежність українського народу.

У 19-річному віці Яків Водяний вступив до партії соціалістів-революціонерів (есерів) і вже наступного року, спільно з іншими однопартійцями, готував повстання на Чигиринщині. На заваді цим планам став арешт Якова Водяного, але своїх переконань молодий парубок не полишив і 1907 року став членом есерівської організації «Українська народна оборона» та командиром бойової дружини партії есерів у Києві. Невдовзі він знову був заарештований, на півроку ув’язнений у Лук’янівській в’язниці, а згодом – засланий до Наримського краю (Томська область). Звідти Яків Водяний втік і на деякий час емігрував до Львова. Восени 1908 року юнак повернувся до Києва, де у 1909 році його знову було заарештовано й заслано до Наримського краю, звідкіля він знов утік. У 1911 році Яків Михайлович емігрував до Японії, а згодом опинився в Австралії.

Саме в еміграції Яків Водяний розпочав свою письменницьку діяльність, написавши пʼєсу «Право Сваволі». Пізніше, під час перебування в Польщі, він створив драму «Холодний Яр» і низку спогадів про свою боротьбу: «З обіймів смерті», «На розстріл», «В Холодному Яру», «Вільне Козацтво в Чигирині».

В Австралії Яків Михайлович заснував власну торгівельну фірму «Експорт-Імпорт» (1917), однак любов до рідної землі спонукала його до дій, і коли до нього надійшли відомості про революційні події в Україні, він повернувся до Києва.

У цей непростий час становлення української державності Яків Михайлович проявив себе як один із організаторів Вільного козацтва. Його обрали делегатом Першого з’їзду Вільного козацтва в Чигирині, і в подальшому він став Черкаським полковим отаманом. Унаступні роки Яків Водяний зі зброєю в руках боронив Україну від більшовицької навали, та у 1922 році був змушений емігрувати до Польщі, де відтоді мешкав у Катербургській гміні Кременецького уїзду, працюючи бухгалтером, аж до свого арешту радянськими каральними органами НКВС. 

Офіційна дата арешту Якова Водяного – 29 вересня 1939 року, та на судовому засіданні Яків Михайлович зазначив, що під вартою знаходився вже з 27 вересня. Протокол обшуку датується 10 жовтня, а 20 жовтня 1939 року Якова Водяного перевели до 3-го відділу УДБ НКВС УРСР у м. Київ, де провадилось слідство.

Якова Водяного звинувачували за статтею 54-1а – у зраді батьківщини і контрреволюційній діяльності. Та вже 10 грудня 1939 року слідчі перекваліфікували статті обвинувачення Якова Водяного на «шпигунство» та «активну діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни». І це частково підтверджувалося життєвим шляхом заарештованого. На допитах Яків Водяний розповів, що у 1918 році, керуючи загоном «Вільного козацтва», боровся проти більшовицьких загонів в районі станції Бобринська, неподалік Сміли та Черкас, а у 1919 році – був засуджений органами ЧК до розстрілу, але спромігся втекти.

Незважаючи на те, що у 1921 році Яків Водяний був одним із отаманів Холодноярського антибільшовицького повстання, ані у допитах, ані в обвинувальному висновку він як отаман повстання не згадується. За версією слідчих НКВС, Яків Водяний з 1928 року проводив шпигунську діяльність, коли, зокрема, у Гусятині завербував «одну жінку контрабандистку з радянського боку», а у містечку Барсуки «завербував Букевича, його брата» і від них отримував інформацію «про настрої селян, про осіб, що очолюють радянські установи…, яких товарів не вистачає в Радянському Союзі» тощо.

7 лютого 1940 року відбулося закрите судове засідання Військового трибуналу Київського особливого військового округу, на якому Якова Водяного звинуватили у шпигунстві, а також у «допомозі тій частині буржуазії чи організаціям або суспільним групам, які не визнають рівноправності комуністичної системи та прагнуть її повалити». Про безпосередню участь Якова Водяного у повстанському русі не згадувалось, хоча й акцентувалась увага на тому, що його драма «Холодний Яр» спрямована проти Радянського Союзу. 

Рішенням Військового трибуналу Яків Михайлович Водяний засуджений до розстрілу. 25 березня 1940 року цей вирок ухвалила військова колегія Верховного Суду СРСР. Президія Верховної ради СРСР відмовила Якову Водяному у помилуванні.

Якова Водяного розстріляли 10 травня 1940 року в одній із київськиї в’язниць. Імовірним місцем його поховання є спецділянка НКВС у Биківнянському лісі.

Реабілітація у справі Якова Водяного відбулась лише 1992 року. У реабілітаційних документах зазначено, що його робота як резидента розвідки уряду УНР в еміграції мала патріотичний характер.

Микола Бривко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.