У 1937-1938 роках під жорна репресивної машини потрапили представники науки та культури, провідні партійні та державні діячі, учителі й офіціанти, селяни й пролетаріат. За спотвореною марксистсько-ленінською філософією, людину слід було карати, не чекаючи її поганих вчинків, а вже за те, що вона належить до небажаного соціального класу. Режим Й. Сталіна активно втілював у життя цю філософію, насаджуючи страх, придушуючи висловлювання власної думки, ліквідовуючи руками НКВС усіх інакомислячих, неблагонадійних в очах правлячої верхівки
Великий терор приніс горе у значну кількість родин. Парадоксальним є те, що не оминув він і пролетарів – тих, кого влада СРСР закликала захищати, від імені яких діяла, на кого мала нібито спиратися. Проте належність до робітничого класу не завжди рятувала, особливо, якщо в минулому людини десь виринала активність в українському національному русі. Такою постаттю Биківнянського мартиролога став Єремія Мельнічук (Мельнійчук).
Народився Єремія Савович 1 травня 1894 р. у с. Бейзимівка, колишньої Волинської губернії, нині – Житомирської області. Походив із бідної багатодітної селянської родини – мав чотирьох братів та трьох сестер. Освіту здобув початкову, закінчивши 3 класи сільської школи.
У 1919 році Єремія Мельнійчук (саме так він записаний у чекістський документах) одружився на своїй однолітці Феофілі Григорівні, яка взяла прізвище чоловіка та стала домогосподаркою, дітей подружжя не мало. На той момент Єремій Савовович проживав у с. Жердова Чернігівської області (нині – Броварського району Київської області) та працював трактористом на монокультурній станції. За неперевіреними даними у 1919-1920 роках належав до повітового осередку комуністичної партії боротьбистів у м. Остер на Чернігівщині.
В 1925 році родина переїхала до Києва, де їм дали ділянку землі, на якій в подальшому Мельнійчуки власноруч побудували маленький будиночок на одну квартиру, де й жили до моменту арешту чоловіка органами НКВС. У 1925-1928 роках Єремія працював у Києві на елеваторі слюсарем, опісля і до дня арешту – слюсарем на військовому заводі № 27 на вул. Жаданівській (нині – вул. Жилянська). Подружжя мало невеличке господарство – завели свиню та вівчарку, яку водили навчатись до секції дресирування собак.
Єремію Мельнійчука заарештовано органами НКВС УРСР 27 вересня 1937 року. Його звинуватили у скоєнні злочинів за статтями 54-8, 54-11 КК, а саме в тому, що: «був учасником української контрреволюційної націоналістичної організації, що стояла на терористичних позиціях, брав активну участь у підготовці терористичних актив проти керівництва ВКП(б) та Радянської влади». В той самий день відбувся й обшук.
Під час першого допиту 4-5 жовтня 1937 чоловік спочатку відкидав звинувачення у зберіганні вдома стрихніну, але вже в наступній відповіді слідчому визнав, що тримав цю отруту в антирадянських цілях – вчинити терористичні акти проти Сталіна та Косіора. Залишається здогадуватися, як, за версією слідчих, звичайний київський робітник міг би підлити стрихнін вищому партійному керівництву СРСР у Москві. Ймовірно, різка зміна риторики ув’язненого під час одного й того самого допиту була зумовлена тортурами або тиском на нього з боку слідчого.
Подальші свідчення Єремії Савовича стосувалися його діяльності в попередній період. Зокрема, він стверджував, що був у 1917-1918 рр. членом Центральної Ради, підтримував зв’язок з видатними національними діячами В. Винниченком, М. Грушевським, С. Єфремовим, М. Поршем та іншими, входив до складу української делегації, що брала участь у підписанні Брест-Литовської мирної угоди. Проте поки ці дані не підтверджуються об’єктивними джерелами та відомою на сьогодні інформацією. Слідчі НКВС також отримали від чоловіка зізнання, що в 1926-1929 рр. він був пов’язаний із низкою учасників «націоналістичного підпілля». За місяць перебування під вартою Мельнійчука допитали 5 разів.
В обвинувальному висновку від 18 жовтня 1937 року зафіксований остаточний перелік звинувачень Є. Мельнійчука: «а) з 1929 року був активним учасником антирадянської націоналістичної терористичної організації, яка ставила своєю головною метою насильницьке повалення радянської влади в Україні та встановлення фашистського устрою; б) створив контрреволюційну терористичну групу для підготовки терористичних актів проти т.т. Сталіна і Косіора; в) розробив план здійснення терористичних актів і задля цієї мети дістав сильнодіючу отруту – стрихнін, який було вилучено під час обшуку».
Під час закритого судового засідання виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР, яке відбулося 1 листопада 1937 року, визнав себе винним. В останньому слові Єремія Савович попросив суд про помилування. Справа слухалась у закритому режимі без участі обвинувачення, представників захисту і без виклику свідків. Цей же орган засудив Єремію Савовича до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією усього майна. Вирок було виконано 2 листопада 1937 року в м. Києві. Ймовірним місцем поховання є територія колишньої спецділянки НКВС УРСР у Биківнянському лісі.
Початок процесу реабілітації Єремія Савовича заклала його дружина – Феофіла Григорівна Мельнічук, яка у 1960 році звернулася із письмовою заявою до військового прокурора м. Києва з проханням переглянути її справу та справу чоловіка (жінку було засуджено в 1938 р. Особливою нарадою при НКВС на 5 років ВТТ, покарання відбула). За показаннями Феофіли Григорівні, НКВС-ники не правильно записали прізвище її чоловіка – він був Мельнічук, а не Мельнійчук. Також вона спростовувала причетність чоловіка до антирадянських дій.
Після проведення Військовою прокуратурою додаткового розслідування встановлено, що Є. Мельнійчук був засуджений необґрунтовано. 08 грудня 1960 року на засідання Військової колегії Верховного суду СРСР Є. Мельнійчука реабілітовано за відсутністю складу злочину.
Наталія Амонс
