Частина людей, яких комуністичний режим зарахував до своїх потенційних ворогів, мала так зване «буржуазне походження». Вони автоматично потрапляли до картотек радянських спецслужб і були приречені жити під пильним наглядом не лише ЧК/ГПУ/НКВД, а і суспільства загалом. Прикладом цього є доля Марії Залеської, неодноразові арешти якої та обвинувачення у контрреволюційній діяльності мали підставою її дворянське походження та родинні зв’язки.
Марія Залеська (в дівоцтві – Сольська) народилася 11 жовтня 1879 року в Києві, у заможній родині. Її батько, Степан Михайлович Сольський, був професором філософії Київської духовної академії, мав статус дійсного статського радника, у 1887 – 1900 роках головував у Київській міській думі. За два роки до його смерті, у 1898-му, Марія одружилася з маєтним дворянином і майбутнім військовим генералом Петром Залеським. Протягом наступних років у подружжя народилося троє дітей, однак вже у 1908 р. їхній шлюб закінчився розлученням.
Марії Залеській довелося самостійно виховувати дітей, колишній чоловік надавав гроші на їх утримання. Вони оселилися в Харкові. Підробітком для жінки стали приватні уроки іноземних мов. У 1918 році Петро Залеський нетривалий час був Харківським губернським старостою, після чого активно займався формуванням т. зв. Південної армії, про що пізніше, на еміграції, написав мемуари. Разом із ним у лавах «білої армії» опинився і син Залеських Володимир.
За свідченнями Марії Залеської, коли її чоловік і син змушені були тікати за кордон, вона з доньками відмовилась покидати батьківщину, незважаючи на загрозу з боку нової влади: перший арешт стався в її житті у 1920-му в Ставрополі. На той момент Марії Залеській було 40 років. Як вона уявляла своє майбутнє, що планувала робити, аби забезпечити власне існування, невідомо. Але опинившись у Києві, Марія протягом наступних сімнадцяти років свого життя мала змогу відвідувати могили батьків, імовірно, спілкувалася з близькими людьми. Два її брата також залишились у рідному місті: Олександр працював юрисконсультом, згідно з набутим фахом, Володимир – сторожував. Марії стала у пригоді розповсюджена серед жінок шляхетного походження навичка до рукоділля. Попит на працю вишивальниць і гаптувальниць актуалізувався, завдяки представленню їхніх робіт за кордоном. У 1921 – 1924 роках Марія Залеська працювала для «Внєшторгу», на початку 1930-х – для «Текстильекспорту». Також підробляла вишивальницею на дому, деякий час була вихователькою (груповодом) у дитячих закладах.
Під час другого арешту, 1935-го року, Марії Залеській інкримінували зв’язки із сином і чоловіком через листування і отримання матеріальної допомоги. Архівно-кримінальна справа фіксує, що на той момент вона мешкала разом із старшою донькою, працювала контролером на фабриці ґудзиків. Під час допиту Марія підтвердила одноразову допомогу, яку надав їй Петро Залеській через мережу «Торгзін», і заперечила будь-які контакти з сином. Нових фактів її «контрреволюційної діяльності» слідство не здобуло, справу припинили із зазначенням необхідності застосування до жінки паспортного контролю.
У ніч із восьмого на дев’яте березня 1938 року Марію Залеську заарештували втретє. Цього разу їй було пред’явлене стандартне для періоду Великого терору обвинувачення в належності до контрреволюційної організації та «проведенні контрреволюційної роботи». Під час допитів слідчим НКВД належало конкретизувати, у чому полягала ця «робота», і отримати необхідні слідству зізнання, підтверджені особистим підписом. За десять днів після арешту Марія Залеська не лише засвідчила факти біографії, а і частково визнала власну провину – в отриманні нелегальної допомоги від чоловіка та антирадянських розмовах, які допускала на тлі матеріальної скрути і «незадоволення наявними порядками». Оскільки участь в будь-якій організації підслідна заперечила, обвинувальний висновок у її справі ґрунтується лише на ст. 54-10 – «антирадянська агітація та пропаганда».
Марія Залеська була розстріляна 10 травня 1938 року, згідно з рішенням трійки при Київському обласному управлінні НКВД УРСР (протокол № 233 від 08.05.1938). Імовірним місцем її поховання стала «спецділянка НКВД» у Биківнянському лісі.
Архівно-кримінальна справа Марії Залеської містить приклади підступних практик комуністичного режиму: у ній жодного разу не названо імені й прізвища ані її батька, ані її чоловіка; лише те, що позначало їх як «ворожий елемент»: «генерал царської армії», «колишній міський голова». Показовими є й протоколи допиту «свідків» у справі Марії Залеської. Вони доводять, що ті, кого влада визнавала своїми потенційними ворогами, жили й працювали серед людей, які могли за будь-якої нагоди свідчити проти них – затаврованих словом «колишні».
Та найбільш вражає документ, написаний олівцем на клаптику паперу. У ньому зазначено, що під час арешту Марії Залеської («колишньої дворянки») виконавці не спромоглися виконати розпорядження щодо опису майна. Оскільки «не було чого описувати»…
Олена Полідович
