Відомий дисидент і дослідник сталінських репресій Микола Іванов в своїй книзі написав: «Під час Великого терору бути поляком в СРСР було приблизно те ж саме, що бути євреєм в гітлерівській Німеччині». Доля Люціана Михальського може служити яскравим прикладом правдивості цього порівняння.
Люціан Михальський, поляк за національністю, народився 07 січня 1898 р. у селищі Фердинандівка Вінницької області. Його батько служив лакеєм у місцевого поміщика, то ж мав бажання і змогу дати сину відповідну освіту. Люціан встиг закінчити 4 класи училища, але з початком І світової війни потрапив не на роботу, а до Російської імператорської армії, де був писарем. Після 1918 р. працював рахівником та бухгалтером на різних сільськогосподарських підприємствах Вінницької та Київської областей.
У 1932 році молодому рахівнику влада пригадає «службу у білих» і заарештує, але через півроку відпустить. У 1934 році – новий арешт за «незаконне користування лісами». На цей раз уже Люціан Михальський отримав один рік виправних робіт.
Утретє Люціана Андрійовича Михальського заарештували 07 серпня 1937 р. за звинуваченням у контрреволюційній агітації і вихвалянні Польщі серед робітників Кожанівського цукрового заводу, де він працював бухгалтером. Обшук в його квартирі було проведено напередодні – 6 серпня. А от перший допит, який міститься в архівно-кримінальній справі Михальського, датується аж 7 жовтня 1937 року.
Спочатку слідчий цікавився минулими арештами, про що Люціан Андрійович детально розповів. Проте в питанні контрреволюції і контактів з Польщею Михальський твердо стояв на своєму: «Контреволюційної агітації я не проводив…», «Контреволюційної агітації я ніколи не проводив…», «Я ще раз заявляю, що ніколи не проводив контрреволюційної агітації…», «Листів з Польщі я ніколи не отримував…»
Інших відповідей слідство від нього так і не дочекалось. То ж на наступний день, 8 жовтня, воно залучає «свідків». Зі слів одного виникає, що Люціан Михальський розповідав робітникам радгоспу, що Польська держава дуже потужна, польська армія сильніша за Червону, а головне, що селянство там вільно «веде своє хазяйство і в цьому його ніхто не переслідує». Далі йдеться про те, ніби Люціан Андрійович казав, що «радянська влада зі Сталіним пригнічують український народ і обкрадають Україну», що Україна має бути самостійною. Зі слів інших Михальський також виглядає як «антирадянський елемент». Але усі три «свідчення» підозріло між собою подібні – повторюються майже дослівно і в кожному яскраво проступає тема самостійності України. Проте ж Михальськомуз самого початку намагалися закидати польський націоналізм, а не український. Схоже на те, що слідчі просто використовували якісь типові шаблони і не дуже переймалися логічністю звинувачень. Щоправда, свідків допитував слідчий Альошин, а Люціана Михальського – слідчий Чугунов. Він же начебто провів очну ставку між Михальським і свідком Дзуєнко, на якій знов «випливла» тема вихваляння Польщі. До того ж як докази провини до справи були додані вилучені при обшуку зошити з записами польською мовою. Якби слідчі захотіли розібратися, то з’ясували би, що це – переписані від руки кулінарні рецепти.
19 жовтня 1937 р. вища двійка винесла Люціану Михальському смертний вирок, який було виконано в Києві 31 жовтня 1937 р.
На момент арешту родина Люціана Михальського складалась з дружини Катерини(також була заарештована і перебувала у в’язниці з 6 листопада 1937 р. по 1 січня 1939 р.), синів Владислава (15 років), Анатолія (9 років) і 75-річної матери Вікторини.
У 1957 році Катерина Михальська звернулась до органів КДБ СРСР з проханням надати їй хоч якусь інформацію про долю свого чоловіка після арешту. І отримала відповідь: «Помер у таборі від сепсису у 1941 році». Однак машину перевірки справи було запущено і з’ясувалась цікава річ: принаймні один із «свідків» заявив, що взагалі не знав Люціана Михальського, на допит і тим більше на очну ставку його ніхто не викликав, а підпис під протоколом – не його, що також засвідчила графологічна експертиза.
29 серпня 1958 р. Люціана Михальського було реабілітовано.
Ольга Озоліна
