Виставку присвячену Польському цвинтарю у Биківні відкрито у Варшаві. Президент Броніслав Коморовський наголосив на важливості вшанування жертв сталінських репресій і для поляків, і для українців
На 17-е вересня припадає 73-я річниця нападу Радянського Союзу на Польщу під час Другої Світової війни. Ця подія трагічно позначилася на житті мільйонів осіб. Тисячі людей були переселені, забрані до таборів для військовополонених; найстрашнішими сторінками польської історії стали розстріли польських офіцерів та солдатів у Катині та в інших місцях. Хоч документи про катинський злочин почали оприлюднювати ще на початку 90-х років, нащадки загиблих досі не можуть змиритися, що російська сторона не переказала всіх документів та відмовляється визнавати ці злочини актом геноциду.
Професор Войцєх Матерський нагадує, що для поляків напад Червоної Армії восени 1939-го був несподіванкою:
– Під час попередніх приготувань у штабі, у військових планах ніколи не передбачалася війна Н плюс Р, тобто одночасний удар зі сторони і Німеччини, і Росії. Вважалося, що ідеології обох тоталітарних держав є настільки взаємозаперечними, що нема мови про порозуміння. Плюс держава середнього розміру, якою була ІІ Річ Посполита, в такому разі взагалі не могла б боротися. Здивування 17-го вересня було настільки великим, що багато людей сприймало червоноармійців як союзні сили. Наказ головнокомандувача Едварда Ридза-Смьіґли про те, як реагувати на наступ СРСР, з’явився тільки по 10 вечора, й не потрапив до всіх осередків. Тому ще кілька днів не могли випрацювати єдиної позиції: хтось боровся, хтось відступав, хтось вів переговори. У прикордонних районах проживали українці, білоруси, євреї, вони теж по-різному реагували з огляду на ставлення до них у міжвоєнній Польщі. Частині політичних представників тих меншостей здавалося, що Союз дасть їм кращі перспективи. Але ці ілюзії швидко розвіялися.
Чи можна сказати, що політичні цілі Радянського Союзу тоді вже були ясні?
– Цілі сьогодні здаються нам ясними. Тоді ж все було дуже туманно, ніхто не знав, як ситуація поточиться далі. Дуже стримано повели себе Франція та Великобританія, та й у самій Польщі не розуміли, чи це тимчасовий наступ. Ми ж не знали, що у Москві вже розглядали проект створення Польської Радянської Республіки на землях Мазовії, Люблинщини та Підляшшя. Щоправда СРСР відмовився від цих замірів під кінець вересня, підписавши з Німеччиною новий договір про дружбу та ненапад. Документи тих часів, оприлюднені в 90-і роки, ясно показують, що для СРСР не було мови про марш визволення братських народів, аби запобігти їх потраплянню до німецької окупації. Це була типова військова операція, покликана знищити польські збройні сили, швидко зайняти території, виділені за пактом Молотова-Ріббентропа та унеможливити польській армії концентрацію та переміщення.
З наступом радянської армії на Польщу свою діяльність розгорнув НКВС. Декілька тисяч польських офіцерів, що потрапили у полон, були інтерновані до таборів у Радянському Союзі, і в 1940 році розстріляні за таємним наказом Сталіна. Справа Катиня є дуже болісною для Польщі, адже дату та обставини смерті офіцерів радянський режим приховував. Саме з 17-го вересня починається історія Катиня. Цього року президент Польщі Броніслав Коморовський у центрі Варшави відкрив виставку, присвячену історії пошукових робіт на місці Польського військового Цвинтаря у Биківні, що його планують відкрити президенти Польщі та України. Биківня це такий же трагічний символ для поляків, якими є Катинь та Мєдноє у Росії або П’ятихатки під Харковом. Там поховані близько 3,5 тисяч жертв розстрілів НКВС.
Про історію Биківні на відкритті виставки розповів секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва Анджей Кунерт:
– Ця виставка розповідає про страшне місце. Про страшний ліс. Колись Биківня це було село під Києвом, тепер це в границях міста. Тут, за підрахунками української сторони, поховані понад 100 тисяч жертв великого сталінського терору, який розпочався фактично у 37-му році. Це місце було спеціально приготоване, аби там потаємно ховати жертв репресій. Серед похованих – поляки та представники інших народів Радянського Союзу. Ми вже відкрили три катинських цвинтарі у 2001 році. Там спочивають польські жертви терору НКВС 1940-го року, військовополонені по вересневій кампанії Червоної Армії. Тепер у Биківні ми відкриємо четвертий цвинтар.
Рада охорони пам’яті боротьби та мучеництва організувала ексгумаційні роботи в Биківні ще в 2001 році. Під час ексгумації вдалося ідентифікувати лише 7 жертв. Чому так – розповідає археолог, професор Анджей Коль:
– Були рештки загиблих, котрі мали свої ідентифікатори, в тому числі жетони військовослужбовців. У Харкові ми знайшли 70 таких ідентифікаторів, а в Биківні – тільки один. Це пов’язане з тим, що КДБ, проводячи ексгумації у 1971 та 1987 роках, спеціально забрало з цих поховань матеріальні свідчення, котрі доводили, що там спочивають поляки.
Проект будівництва цвинтаря-меморіалу був започаткований у 2010 році. Анджей Кунерт підкреслив, що саме президент Коморовський після відкриття польського цвинтаря під Харковом у розмові з українським прем’єром Азаровим наголосив на необхідності відкриття подібного пам’ятника під Києвом. «Вкласти все серце в камінь, так ми сприймаємо свою діяльність», – сказав Кунерт.
Президент Броніслав Коморовський наголосив на важливості вшанування жертв сталінських репресій і для поляків, і для українців:
– Під час офіційного візиту до України у п’ятницю, вже цього тижня, пройде урочистість відкриття четвертого катинського цвинтаря у Биківні. Ця подія матиме два виміри: вшанування пам’яті поляків, котрі там спочивають, але одночасно і всіх інших жертв тієї самої страшної комуністичної системи. 3,5 тисячі польських жертв і 100 тисяч громадян колишнього СРСР – це масштаб трагедії. Ця подія має велике значення не тільки для нашої пам’яті про наших загиблих, але і як заохочення наших східних сусідів, аби пам’ятати та вшанувати всі жертви злочинного комуністичного режиму.
Для Польщі важливим є встановити не тільки кількість жертв, але й назвати їх всіх поіменно, нагадати, чим займалися ці люди і коли і при яких обставинах загинули. Така настанова є зразком для пост-радянських держав, – вважає Коморовський:
– Можемо тішитися, що польські зусилля приносять ефект у вигляді зміцнення пам’яті українців про їх близьких, їх жертви, яких зрештою було набагато більше. Це є доказом для мене, що можна і поєднання, і співпрацю, і кращу перспективу для тієї частини Європи будувати на пам’яті та історичній правді. Я хотів би звернути увагу: ми кажемо «білоруський катинський список» чи «український катинський список», бо так прийнято у польській історіографії; проте це жодним чином не пов’язане з відповідальністю цих народів за комуністичні злочини. Треба закликати наших сусідів на Сході, маю на увазі в першу чергу українців, до інтеграції з Заходом власне на грунті правди про минуле. Треба побороти сентименти до комунізму, які часто походять від банального незнання. Заохочення наших сусідів до вшанування жертв це частина ширшої програми заохочення до інтеграції з Західним світом. І це теж одна з цілей мого візиту до України.
Нагадаємо, офіційне відкриття Польського військового цвинтаря у Биківні відбудеться у п’ятницю, 21 вересня, під час візиту голови польської держави до України.
Олена Бабакова