15 травня 2018 року в кулуарах Верховної Ради України відкрилася виставка «Великий терор: місця пам’яті», підготовлена зусиллями Українського інституту національної пам’яті, Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» і редакційної колегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».
Виставка складається з 17 банерів і розповідає про механізми Великого терору, легітимізацію вбивств та географію поховань репресованих українців.
У 1937-1938 роках комуністичний режим перетворив Україну фактично на «фабрику смерті». В історії цей час називають Великим терором. За неповних два роки в Україні було репресовано, було засуджено майже 260 тисяч осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).
В усіх регіонах тодішньої УРСР були створені таємні ділянки, на яких ховали жертв тоталітарного режиму. Окрім таємної спецділянки НКВД у Биківнянському лісі, місцями масових поховань жертв політичних репресій 1937-1938 років стали Поділля, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Донбас, Дніпропетровщина, Миколаївщина, Одещина, Крим. Найяскравіших представників вивозили у концтабори на Соловках (Карелія, Російська федерація). У 1940-1941 роках комуністичний терор розгорнувся на території Західної України.
У церемонії відкриття взяли участь народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовностіМикола Княжицький, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський, заступник директора ГДА СБУ Анатолій Хромов.
Як зазначив Генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський: «Виставка показує основні моменти, пов’язані з Великим терором: це зокрема, відомі українському суспільству місця пам’яті і місця поховання під час сталінських репресій. Окрім того, ми намагаємось розповісти історії хоча б декількох людей з кожної області, які були страчені позасудовими і судовими органами комуністичного режиму. Ще один аспект – це імена виконавців».
Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович підкреслив: «Жертв комуністичного режиму не лише вбивали, а намагалися стерти з історії. Тому більшість з них знайшли останній спочинок у масових таємних похованнях на околицях міст по всій Україні. КГБ докладало великих зусиль, аби їх не викрили. Але правда про злочин чекістів все одно виринала на поверхню. Зрештою наприкінці 1980-х, коли приховувати її стало неможливим, керівництво КГБ почало оприлюднювати цю інформацію. Відкриття правди про масові злочини чекістів стало початком кінця комуністичного режиму. Нині місця масових поховань жертв терору стали місцями пам’яті, де ми вшановуємо тих, кого намагалися стерти з національної пам’яті».
