23 січня 2025 року у приміщенні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки України імені В.Г. Заболотного відбулося відкриття фотодокументальної виставки «Жінки в прицілі НКВД», підготовленої науковцями Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».
Новий проєкт Заповідника містить 8 тематичних банерів, які розповідають про те, як змінювались підходи комуністичного режиму до «вирішення жіночого питання», за допомогою яких наративів формувалося загальне бачення владою «нової жінки» та в якому політичному контексті й повсякденних реаліях жили тоді українські жінки. Основною лінією банерів проходять особисті історії 12 репресованих жінок із Биківнянського мартиролога, знищених НКВД у 1937-1941 роках і похованих у Биківнянському лісі.
Відкриваючи виставку, заступник генерального директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька зазначила, що ідея показати жіночий вимір Биківнянського мартиролога визріла в науковців Заповідника давно, але суттєвими викликами під час підготовки стали пошук фотопортретів розстріляних жінок, оскільки архівно-кримінальні справи жертв майже не містять фотодокументів, слабка розробленість у сучасній історіографії теми репресованого жіноцтва, підбір іншого ілюстративного матеріалу. Вона підкреслила, що важливим завданням було проаналізувати, як більшовики, окупувавши територію тогочасної України, використали ідею рівності жіночих і чоловічих прав із політичною метою для збереження своєї влади та вирішення проблем індустріалізації та мілітаризації. Тетяна Шептицька звернула увагу на те, що 12 жіночих історій, представлених на виставці, добирались спеціально, аби розкрити загальний антигуманний характер спецоперацій НКВД проти мирного населення та водночас зберегти індивідуальність кожної жіночої історії, кожного жіночого голосу. Вона закцентувала також на тому, що жінки, про яких розповідає виставка, є різними за віком, соціальним походженням, етнічним корінням, професією, що дозволяє розкрити тотальність масових політичних репресій 1937–1941 рр. Наприкінці свого виступу Тетяна Шептицька висловила сподівання, що нова виставка стане також приводом для роздумів про минуле й майбутнє: «Коли нація розуміє, що з нею може статися в результаті військової поразки, що наслідком втрати власної держави стануть Биківня та безліч інших місць масових поховань, це має їй додати сил для опору, витримки і наснаги для подальшої боротьби».
Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов відзначив багаторічну роботу Заповідника з висвітлення різних аспектів репресій сталінського періоду за допомогою виставкових проєктів. Він також наголосив на важливості доступу до документів радянських спецслужб, зауваживши, що «за десять років відкритого доступу до цих документів з’являється величезна кількість фактів, які потребують уваги суспільства – для того, щоб ми розуміли, якому злу протистоїть український народ і що може бути з усіми нами у випадку поразки української державності».
Директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут підкреслив надзвичайну ілюстративність і цікавість презентованої виставки. Він також звернув увагу на вдале поєднання архівних джерел, матеріалів із архівно-кримінальних справ репресованих жінок, зробленої інфографіки та інших деталей. Розуміючи титанічність здійсненої пошукової та науково-дослідної роботи та обсягу інформації, який залишився поза банерами, Андрій Когут запропонував підготувати за результатами виставки окреме видання.
Директор Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки Ольга Бажан підкреслила результативність багаторічної співраці Архіву і Заповідника, а також відзначила особливу зацікавленість українського суспільства у репрезентованій темі. «Дійсно, жінки потрапляли в приціл НКВС, ставали жертвами масових репресивних кампаній. 15 серпня 1937 року був також виданий нормативний акт, який стосувався виключно жінок – це наказ № 00486 щодо дружин «зрадників Батьківщини» та членів «шпигунських організацій». Він чітко регламентував усі складові репресій проти жінок, провина яких полягали лише у тому, що вони були дружинами репресованих чоловіків», – сказала Ольга Бажан.
Старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, голова Національної комісії з реабілітації Роман Подкур звернув увагу на поєднання у виставці елементів, які викликають емоції – художніх текстів, світлин – і дозволяють відчути атмосферу того періоду, в який жили ці жінки. Він також зауважив, що опрацювання складних тем нашої історії, особливо репресивного, травматичного періоду, є непростою справою для дослідників і що «далеко не всі вчені здатні витримати цю напругу». Водночас Роман Подкур наголосив на необхідності озвучувати болісні теми: «Цей біль, який ми сховали, той невивчений, непроговорений, незасвоєний урок вимагає усвідомленості». Він вказав на те, що саме на ґрунті не засуджених злочинів комуністичного режиму, що масово вбивав власних громадян, виріс рашизм і людиноненависницька політика путінської Росії.
Музичним доповненням заходу став виступ письменниці, бардеси, завідувачки Бібліотеки № 9 для дітей м. Києва Валентини Захабури, яка виконала низку пісень на власні тексти й вірші сучасних українських поетес.
По закінченню офіційної частини Тетяна Шептицька провела для всіх охочих кураторську екскурсію.
Виставка експонуватиметься у приміщенні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В.Г. Заболотного до кінця квітня 2025 року. Вхід вільний по буднях.
