Доля відміряла Олексію Савицькому, а саме такі справжні прізвище та ім’я письменника, який ліричну поезію творив під псевдонімом Олесь Ясний, а дотепні гуморески та фейлетони підписував як Юхим Ґедзь, всього 41 рік життя. За цей короткий термін він устиг чимало: друкувався у журналах «Всесвіт», «Знання», “Плуг”, “Плужанин”, опублікував низку збірок оповідань і гуморесок: «Автор Троянденко» (1927), «Буває й таке» (1927), «Троглодити» (1929), «Столичний гість» (1930) та ін. Разом із друзями, талановитими сатариками і журналістами Остапом Вишнею, Юрієм Вухналем, Василем Чечвянським, творив славнозвісний “Червоний перець”, найпопулярніше й наймасовіше видання 1920-х – 1930-х років.
Думається, що й псевдонім Олексій Савицький образ невипадково, адже ґедзь – велика кусюча муха, вочевидь, художнє слово, за уявленнями чоловіка, мало нещадно випікати усі соціальні недоліки, людські вади й негаразди дійсності. На жаль, під впливом компартійних настанов і цензури, гуморески Юхима Ґедзя поступово страчали психологізм характерів і перетворювалися на заідеологізовані агітки.
Письменник був заарештований 2 листопада 1936 р. за звинуваченням в участі в українській контрреволюційній фашистсько-терористичній організації.
Понятим під час обшуку в квартирі Юхима Ґедзя випало бути українському письменнику і журналісту Івану Сенченку, котрий залишив досить яскраві спогади про цей тяжкий момент: “У квартирі вопіюща бідність, злидні. […] Бідолашний гуморист мав двоє дітей і, щоб прогодувати їх, спродав усе, що було в кімнаті, і вона стояла пусткою (щоправда, займав Юхим три кімнати, але агенти окупували лише одну). Треба робити обшук, а стіни – голі! А хата – пустка! Відкрили шухляди столу – звичайного, обіднього,— а в шухляді й листочка паперу. […] Крім столу, в кімнаті стояла вузенька, довга, обідрана канапка, яка, певне, й залишилася вдома тому, що ніхто не хотів купити її. Один з агентів підвівся зі стільця, попрямував до канапи, взявся за кришку рукою. І тут Юхим не стерпів, стишеним голосом попередив зловісно: “Обережно, там бонба!”. Агент аж підскочив, руку відсмикнув. Потім, звісно, оговтався, відкрив ту злощасну канапу. В ній лежали шмаття газети і якась мопрівська збірочка …” Ця збірочка, як і листування, фотографії та “контрреволюційні книжки” з домашньої бібліотеки стали “доказами” у справі репресованого митця.
Юхима Ґедзя засудили до вищої міри покарання вироком виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР.
Розстріляний у Києві 15 липня 1937 року. Реабілітований 22 березня 1958 р. за відсутністю складу злочину.
З нагоди 130-річчя Олексія Савицького (Юхима Ґедзя), поета, прозаїка і драматурга, НІМЗ «Биківнянські могили» публікує окремі документи його архівно-кримінальної справи, що зберігаються у Архіві Управління Служби безпеки України у Харківській області.
Додаткові джерела інформації про Юхима Ґедзя:
1. Полішук В. Олексій Савицький: Юхим Ґедзь – Олесь Ясний // Реабілітовані історією. Черкаська область / упор. П. М. Жук, В. І. Захарченко, В. І. Рубцова, С. І. Кривенко, В. О. Давиденко. – Сміла: «Тясмин», 2003. Кн. 3.
2. Шептицька Т. Репресований гумор – доля Юхима Ґедзя в часи сталінського терору // Гуманітарна вища освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. пр. Київ, 2018. Випуск 38. С. 94–100.
3. Українські гумор і сатира у часи сталінського терору (за матеріалами архівно-кримінальних справ Юрія Вухналя, Василя Чечвянського, Юхима Ґедзя) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2019. № 2. С. 247–265.