Архівно-кримінальні справи репресованих не завжди дають відповіді на всі запитання, які хвилюють дослідників. Проте містять сталий перелік методів упливу, дій і маніпуляцій, за допомогою яких слідчі НКВД намагалися отримати “зізнання”. Заарештованих тримали в нелюдських умовах, допитували переважно вночі, іноді кілька днів поспіль, відправляли в карцер за найменший непослух, били, але найсумніше – вимагали свідчити проти самих себе, своїх колег по роботі, друзів, сусідів. “Вбивши” морально, змусивши брехати і підставляти під арешт інших, людину вбивали фізично кулею в потилицю або основу черепа. Вантажівки ГАЗ-АА (у народі — «полуторки») ночами привозили тіла розстріляних на територію спецділянки. Ями у Биківнянському лісі, куди скидали навалом тіла жертв, які присипались вапном та засипались ґрунтом, ставала спільним місцем поховання – для чоловіків і жінок, професури й робітників, митців і військових, тих, хто вірив у комунізм, і тих, хто зберігав мрію про українську незалежність.
Проте Биківнянські могили – братські, але не безіменні, і ми розповідаємо історії цих людей.
