Точна кількість похованих в Биківнянському лісі досі остаточно не встановлена. Та важливою є не лише конкретна цифра, а й кожна індивідуальна історія. Адже ці люди працювали, творили, мріяли про майбутнє, захоплювалися, уявляли своє життя в поважному віці, а зіштовхнулись віч-на-віч із тоталітарною системою, здатною тільки нищити й принижувати, знецінювати й позбавляти елементарний прав. Співробітники НКВД використовували будь-які факти біографії заарештованого громадянина, його етнічного походження, місця народження чи кола спілкування, аби звинуватити у “проведенні антирадянської агітації та пропаганди”, “шпигунстві на користь іноземної розвідки” або “участі в контрреволюційних націоналістичних організаціях». Участь у різноманітних культурно-освітніх організаціях на кшталт “Просвіти”, листування з родичами, що мешкають закордоном, наївні спостереження й висловлювання щодо рівня життя, цін і платні, необережні слова чи анекдоти, розказані в дружньому колі, все ставало підставою для репресій і “доказом провини”. Під час реабілітаційних кампанії другої половини 1950-х-1960-х рр. та наприкінці 1980-х — початку 1990-х рр. більшість розстріляних осіб із Биківнянського мартиролога були реабілітовані за відсутністю складу злочину.
Пам’ятаймо, що Биківнянські могили – братські, але не безіменні. Називаймо ці імена, аби злочини комуністичного режиму не були абстрактними. Кожна знищена доля – важлива!
