Будь-якій оперній співачці, звичній до класичного репертуару, випадає прожити на сцені драматичні епізоди, що визначають долю її героїні. Можливо, цей досвід пригадувався Ганні Хаджиновій-Павловій під час арешту та наступного ув’язнення в одній із київських тюрем НКВС. Сторінки архівно-кримінальної справи артистки містять пронизливі подробиці її життя й передають напруження його заключних епізодів і невідворотність трагічного фіналу.
Народилась майбутня співачка 1889 року в містечку Карасубазар Таврійської губернії (нині – місто Білогірськ, Автономна Республіка Крим). Її батьки – Анастасія Матвєєва та Костянтин Клемпарський – були розлучені, й до 15 років Ганна, згідно з її свідченнями, перебувала на вихованні матері, не отримавши при цьому жодної освіти. Завдяки наявним акторським і вокальним здібностям, вже у підлітковому віці вона приєдналась до мандрівної трупи і вирушила у самостійне життя. У 1911 – 1913 роках працювала в пересувних трупах московських антерпренерів: зазвичай виступала у провінції, але у сезоні 1912 року співала на сцені Народного будинку у Санкт-Петербурзі. Необхідність здобуття музичної освіти спонукала Ганну (з 1909 р. – Хаджинову-Павлову) і до опанування «загальних предметів». Мешкало подружжя Хаджинових у Москві, винаймаючи квартиру в модерній новобудові з кахлями, виготовленими за ескізами Михайла Врубеля (так званий прибутковий будинок Плевако).
У 1914 році Ганна Хаджинова-Павлова вирушила у гастрольну подорож до Японії та Китаю, звідки разом із трупою вона поверталася в розпал Першої світової війни. 1918 рік ознаменувався в житті співачки знайомством із Яном Треєм (він «служив у латиському полку охорони Раднаркому»), зближення з яким призвело до утворення сворідного любовного трикутника. Після переїзду Хаджинових до Києва навесні 1920 року Ян Трей вирушив за ними і до 1937 року мешкав у їхній квартирі як квартирант (за свідченнями співачки, він фактично був її чоловіком, хоча подружжя не було розлученим).
На сцену Ганна Хаджинова-Павлова виходила до 1928 року, належала до профспілки (імовірно, Робмису). За її словами, за радянської влади вона не лише отримала ордер на квартиру на вул. Горовиця (нині – Велика Житомирська), а й «охоронні документи, які [захищали] від вилучення [у неї] будь-яких речей». Та якщо від експропріацій можна було захиститись за допомогою документів, уникнути пильного нагляду за приватним життям і особистою поведінкою ставало дедалі складніше. З розгортанням репресій проти «антирадянських елементів» Ганна Хаджинова-Павлова разом із Яном Треєм потрапили до групи ризику: їхнє життя віднині розглядалось під збільшувальним склом не лише сусідами, а й слідчими НКВС.
Від арешту співачки (19 вересня 1937 р.) до її першого допиту (19 листопада 1937 р.) минуло два місяці. Обвинувачення, пред’явлене Ганні Хаджиновій-Павловій наприкінці вересня, базувалось на свідченнях двох осіб. Обидві – жінки, сусідки по будинку; одна з них – член ВКП(б). У своїх показаннях вони відзначали «антирадянське обличчя» колишньої артистки («Хаджинова не радянська людина, і вона цього не приховувала») і наводили її розповіді про те, як «було добре жити» раніше та як важко зараз «змиритися з людьми, які живуть поруч» (адже вона «виховувалась у шляхетній родині, а ці люди некультурні»). Серед іншого зазначались і нібито антисемітські висловлювання Ганни Хаджинової-Павлової («командні висоти в уряді зайняли євреї»), на підставі чого слідчі звинуватили її у контрреволюційній агітації та дискредитації радянської влади й керівництва ВКП(б).
Два наявних у справі протоколи допитів самої співачки – зразок методичної роботи слідчих: зафіксували факти біографії, отримали підтвердження щодо антирадянських висловлювань («Я дійсно якось сказала члену ВКП(б) Винокур, що «це вам, комуністам, не 1919-й, коли безкарно били, різали і грабували таких, як я») і головне – визнання себе винною. Цього було достатньо для прийняття рішення щодо покарання. Та порівняння фінальних документів справи Ганни Хаджинової-Павлової свідчить про те, що визначальним у її долі були не висновки слідчих щодо «систематичної ворожої й наклепницької контрреволюційної агітації», а визнання нею своїм фактичним чоловіком Яна Трея, заарештованого у той же час і звинуваченого у шпигунстві.
Її розстріляли 25 лютого 1938 року за рішенням вищої двійки (Постанова НКВС СРСР від 07.02.1938 р.) за місяць після розстрілу Яна Трея (05.01.1938 р.). Як зазначено у висновку щодо реабілітації Ганни Хаджинової-Павлової (23.06.1989 р.), «у матеріалах справи доказів ознак злочину, в якому [її] було звинувачено, немає».
Олена Полідович
