Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань – використовувався органами НКВС УРСР упродовж 1937 – 1941 років.
Експерти, що досліджували останки жертв, свідчать про те, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа, рідше – у скроню. Тіла людей закопували завжди в одязі, разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них, і неодмінно засипались вапном.
Рішення про розстріли ухвалювали передовсім позасудові органи: «трійка» при Київському облуправлінні НКВС УРСР та «вища двійка» (т.зв. «московська двійка»). Під час реабілітаційних процесів у 1950-х – 1960-х рр. та наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. більшість розстріляних осіб із Биківнянського мартиролога були реабілітовані за відсутністю складу злочину.
Биківнянські могили – братські, але не безіменні.
