Карателі з НКВС у часи Великого терору заради виконання безумних планів сталінщини з масового вбивства вигаданих ними ж «ворогів народу» не гребували навіть інвалідами, незважаючи на те, що цей статус мав політико-правове та суспільно-громадське значення. Як стверджує український історик В. Шарпатій, призначення пенсій в СРСР свідчило про благонадійність особи, суспільне визнання її заслуг. До пріоритетної групи масового забезпечення входили інваліди воєн та родини червоноармійців.
До цієї групи належав і Григорій Адамович Петрашевич, інвалід війни ІІІ-ї групи, колишній червоноармієць Богунського полку Першої радянської української дивізії, який отримав важке поранення (втратив ногу) у 1920 році під час радянсько-польської війни. Після поранення він потрапив у полон і до 1926 року проживав на території Польщі. У 1926 році Григорій Адамович нелегально перетнув польсько-радянський кордон, унаслідок чого був заарештований органами ДПУ, але невдовзі звільнений з-під варти.
Григорій Адамович Петрашевич народився у 1897 році у с. Ворони Теребежівського повіту, Польща (нині – с. Ворони Брестської області, Республіка Білорусь) у селянській родині. Мав неповну вищу освіту. Перебував у лавах ВКП(б) у 1919 – 1920 роках. У 1929 році вступив на робфак Київського інституту народного господарства. Після закінчення робфаку у 1932 році Г. Петрашевич вирішив здобувати освіту на лікувальному факультеті І-го Київського державного медінституту ім. С. Косіора.
Григорія Адамовича заарештували 30 жовтня 1937 року співробітники ІІІ-го відділу УНКВС УРСР по Київській області. Постанову на арешт та утримання під вартою Г. Петрашевича 29 жовтня 1937 року підписав військовий прокурор КВО диввоєнюрист О. Калошин. Григорія Адамовича звинуватили у розповсюдженні наклепницьких чуток про життя у Радянському Союзі, вихвалянні розстріляних ворогів народу, чим він нібито дискредитував радянський устрій, тобто у систематичній контрреволюційній агітації (ст.54-10). Григорій Петрашевич себе винним не визнав, а речових доказів по його справі теж не було. Проте його справу направили на розгляд комісії при НКВС СРСР у складі наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова та Прокурора СРСР А. Вишинського (так звана двійка). Постановою двійки від 28 листопада 1937 року у порядку виконання оперативного наказу НКВС СРСР № 00485 («антипольська операція») Григорія Адамовича Петрашевича розстріляли 7 грудня 1937 року у Києві.
У матеріалах архівно-кримінальної справи міститься довідка І-го спецвідділу НКВС СРСР від 4 листопада 1941 року про те, що Г. Петрашевич перебував в агентурній розробці. У зв’язку з цим доречним буде припущення, що в НКВС збирали на Г. Петрашевича компрометуючі матеріали, а їх не виявилося, а оскільки ресурси на збирання компромату були витрачені, то енкавеесники просто засудили його до розстрілу, тим самим прозвітувавши про виконану роботу.
Григорій Петрашевич реабілітований у 1989 році на підставі ст.1 Указу Президії Верховної ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи по відновленню справедливості по відношенню до жертв репресій, що мали місце в період 30 – 40-х та початку 50-х років».
Валерій Філімоніхін
