У Радянському Союзі професія геофізика, так само, як і археолога чи полярника, була осяяна ореолом романтики, жаги до наукових відкриттів, мандрівок. Та й, зважаючи на її важливість для розвитку економіки держави, геофізики могли почуватися більш захищеними, ніж інші громадяни. Але теорія не завжди відповідає суворим реаліям доби. Особливо в тоталітарній державі, яка взяла курс на здійснення масових політичних репресій. Однією із безлічі жертв Великого терору став і Петро Кирилович Нечипоренко, геофізик, доктор геологічних наук, професор Київського державного університету, директор університетської Астрономічної обсерваторії.
Народився Петро Кирилович 25 грудня 1892 року в с. Агаймани Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині – Генічеського району Херсонської області). Після закінчення у 1912 році Мелітопольського реального училища вступив до Катеринославського гірничого інституту Петра Великого, створеного у тому ж році на базі Катеринославського вищого гірничого училища (нині – Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»). Деякий час він пропрацював у відділі статистики Таврійського губернського земства. Проте закінчити інститут та отримати диплом про вищу освіту П. Нечипоренку судилось лише у 1921 році. Цьому завадила Перша світова війна та бурхливі революційні події. Учасник Першої світової війни, у 1917 році він отримав звання прапорщика Російської імператорської армії, у 1918 році – добровольцем вступив до петлюрівського повстанського загону. Потім деякий час служив у РСЧА діловодом при військкоматі.
У 1921 році П. Нечипоренко закінчив Дніпропетровський гірничий інститут і став асистентом кафедри вищої геодезії й маркшейдерського мистецтва, на якій згодом здобув звання професора. Наступні роки його життя позначені бурхливою діяльністю. Петро Кирилович брав участь у прокладанні водонапірного тунелю Гізельдонської ГЕС в Північній Осетії. У тому ж році почав працювати (за сумісництвом) заступником завідувача обласного маркшейдерського бюро, перейменованого в Управління (незабаром ліквідованого).
У 1933 році Петра Нечипоренка запросили на роботу до Києва. У Києві він працював науковим співробітником Українського науково-дослідного геологорозвідувального інституту, викладав та очолював кафедру геофізики в Київському державному університеті, був науковим консультантом Інституту географії та картографії. Петро Нечипоренко є одним із перших директорів Полтавської гравіметричної та Київської геофізичної обсерваторій.
У 1933 – 1937 роках в Астрономічній обсерваторії Київського університету продовжував здійснювати наукові дослідження і доволі швидко її очолив (директор у 1934 – 1937). Проживав із сім’єю у професорському флігелі на території по вул. Обсерваторній, 3. У 1936 році захистив у Києві докторську дисертацію.
Петра Нечипоренка заарештували 10 травня 1937 року співробітники секретно-політичного відділу НКВС УРСР у справі т. зв. «Академічного центру» (української версії сфальшованої НКВС «Пулковської справи» у м. Ленінграді). Його звинуватили в участі у фашистській терористичній та шпигунській організації, що нібито існувала в середовищі старої науково-технічної інтелігенції і ставила за мету «повалення радянської влади та встановлення в СРСР фашистської диктатури». Під час допитів слідчі НКВС змушували Петра Григоровича згадувати і називати прізвища ленінградських та всесоюзних професорів, з якими обговорювалися питання «діяльності організації». Найчастіше лунало, наприклад, прізвище Івана Бахуріна, професора Ленінградського гірничого інституту, який у 1939 році отримав звання члена-кореспондента АН СРСР і благополучно уникнув репресій. Вочевидь, навіть зізнань науковця виявилося замало. Під час допиту, який тривав два дні, 26 і 27 травня 1937 року, Петро Григорович надав свідчення щодо своєї «шкідницької діяльності», яка полягала в тому, що він нібито зривав розвідку нових родовищ корисних копалин, а в 1931 році під час пошуків залізної руди на Нікопольщині керівництво роботами на місцях поклав на професора Дніпропетровського гірничого інституту Івана Бухиника (розстріляного 16 вересня 1937 року). До речі, саме на кінець 1920-х – початок 1930-х років припадає модернізація фабрик Нікопольського марганцеворудного басейну, на яких стали використовувати пневматичні відбійні молотки, нові вантажні машини та інше. Тож фрази про неправильне консультування робіт і використання «непридатних грубих інструментів» цілком можна вважати самообмовлянням.
За вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР від 3 вересня 1937 року Петра Нечипоренка засудили до смертної кари і в той же день розстріляли у підвалах внутрішньої тюрми УДБ НКВС УРСР (колишній Жовтневий палац). Реабілітували науковця у 1958 році.
Петро Кирилович Нечипоренко залишив по собі значний науковий доробок, саме він ґрунтовно довів зв’язок між гравітаційним полем планети та її геологічною структурою, започаткував перші навчальні курси з геофізики та гравіметрії, під його керівництвом та безпосередньою участю виготовлена перша гравіметрична мапа України.
В день 80-ти річчя загибелі вченого 3 вересня 2017 року активістами громадського руху «Остання адреса–Україна» встановлено пам’ятний знак на будинку, у якому провів свої останні роки видатний український вчений.
Валерій Філімоніхін
