Політичні репресії сталінського режиму завадили багатьом українським діячам реалізувати свій талант, здібності та сили на користь власного народу. Комуністична система не жаліла нікого,руйнуючи долі навіть тих, хто сумлінно допомагав утвердитись радянській владі в Україні або працював на неї. Серед таких постатей опинився і маловідомий громадськості, колишній голова Київської міської ради – Тарас Спиридонович Мітулінський.
Тарас Спиридонович народився у містечку Тетіїв Таращанського повіту Київської губернії 25 лютого 1897 року в родині селян Спиридона Семеновича та Агафії Єлисеївни Мітулінських. За спогадами рідних, він вирізнявся наполегливістю та мав творчі здібності. У 1912-1914 роках зміг попрацювати у Парижі в майстерні скульптора Миколи Сокольницького, а до свого призову в армію у 1916 році– в імператорському оперному театрі «Народний дім» у Петербурзі.
Лише у квітні 1918 році Тарас Мітулінський повернувся до рідного містечкай одразу опинився у вирі життя. У 1919 році юнак став фактично першим головою Тетіївського районного виконавчого комітету. Відтоді почалась його адміністративна кар’єра, а нові призначення йшли по висхідній. У 1932 році Тарас Мітулінський – уповноважений Київської облконтори «Заготзерно», а з 1937 року – завідувач відділу радянської торгівлі Київського міського ВКП(б)У.
13 вересня 1937 року Тараса Мітулінського обирають виконувачем обов’язків голови Київської міської ради. Але попрацювати на цій посаді чоловік не встиг. Наступного дня, 14 вересня 1937 року, він був заарештований співробітниками НКВС і звинувачений в участі в «антирадянській шкідницькій організації правих, які перебували на терористичних позиціях».
Під тиском слідчих НКВС Тарас Мітулінський визнав себе винним. Зокрема, про свою т. зв. «шкідницьку діяльність» Тарас Спиридонович свідчив так: «Плани заготівок складалися без вивчення районів заготівок. Ми не знали й з метою шкідництва не намагалися знати, скільки в той чи іншій області є фруктових садів, яку кількість овочів посаджено тощо. Плани областей мали місцевий характер й були значно занижені. По-шкідницьки ми нараховували з року в рік декілька відсотків на зростання продукції. Важливим шкідництвом по лінії заготівок була практика максимальних цін…» Як могли працівники репресивних органів поводитись на допитах із Тарасом Спиридоновичем можемо лише здогадуватись. Але, вочевидь, до нього застосовували різного роду тортури. Принаймні про це опосередковано вказують спогади «свідка», колеги Мітулінського – Афанасія Калашника. За словами А. Калашника, Тарас Мітулінський, якого він побачив у коридорі тюрми НКВС, «був абсолютно сивим й практично без зубів», хоча на той час мав лише 40 років.
Через два місяці після арешту виїзна сесія Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 17 листопада 1937 року засудила Тараса Мітулінського до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією усього особистого майна. Вирок виконано18 листопада 1937 року в Києві. У 1957 році Тараса Спиридоновича Мітулінського той самий державний орган реабілітував за відсутністю складу злочину.
Інформацію підготував Микола Бривко
