У тоталітарній державі, якою був СРСР, не існувало безпечних – ані професій, ані соціального чи етнічного походження, ані місця роботи. Відтак, діапазон постатей Биківнянського мартирологу доволі широкий – від архієпископів і письменників до слюсарів і пекарів. І кожна така людина проходила свій життєвий шлях, залежно від обставин, здібностей і можливостей. Проте всюдисуще око НКВС пильно знаходило зачіпки, які б дозволили знищити конкретну особу. 

Василь Микитович Гаджеріга-Морозов народився 1894 року у с. Озеряни Волинської області. Походив із селянської родини, освіту здобув домашню. Мав невелику, як на ті роки, родину (на момент арешту сім’я чоловіка складалася із дружини Марії, 40 років, синів Йосипа та Олександра і доньки Зінаїди). Працював майстром у пекарні № 8 тресту «Головхліб» у Києві, допоки радянська влада за нього не взялася. 

12 жовтня 1937 року співробітники НКВС заарештували Василя Микитовича та провели обшук у квартирі. Під час обшуку вилучено лише паспорт та пачку листів з закордонними адресами (Польща, Прага), нотатки. Гаджеріга-Морозова звинуватили у тому що він буцімто є учасником контрреволюційної фашистської організації, а в його квартирі було сховано контрреволюційні листівки. Утримувався чоловік у Спецкорпусі при Київській в`язниці. 

Розслідування справи чоловіка працівниками НКВС є вкрай малим – у справі наявні всього 2 допити Василя Микитовича від 20 жовтня 1937 року та 13 листопада 1937 року. При першому допиті чоловік відразу визнає себе винним у всьому, що йому закидали нквдисти, зазначаючи, що його завербував Жуков (?). Проте вже 28 жовтня 1937 року у заяві, написаній від руки на адресу слідчого НКВС УРСР, затриманий усі свої показання заперечує. На другому допиті від 13 листопада 1937 року Василь Микитович розповідає про своє несправжнє прізвище Морозов, історію його отримання, поїздки закордон та адресатів листування. В справі також присутній допит Мотрони Лопатіної від 10 жовтня 1937 року, де вона розповідає про контрреволюційні листівки. Цих кількох допитів репресивній машині НКВС, вочевидь, було достатньо, щоб засудити чоловіка до розстрілу з конфіскацією особистого майна. За рішенням трійки при Київському облуправлінні НКВС (протокол засідання № 117 від 20 листопада 1937 року) Василя Микитовича розстріляли 2 грудня 1937 року у Києві.

Довгий процес реабілітації Василя Гаджеріга-Морозова розпочався з листів-прохань від його родини – сина Олександра (лист 1956 року) та дружини Марії (лист 1961 року),  які хотіли знати правду про заарештовану рідну людину. Справу переглядали і в 1956, і в 1961 році – й обидва рази не знаходили підстав для реабілітації. І тільки через десятки років, а саме 21 квітня 1989 року на основі дії ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року  «Про додаткові заходи щодо відновлення справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-х – 40-х і початку 50-х років» Василь Микитович нарешті був реабілітований, про що повідомили його сину Олександру. 

Наталія Амонс 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *