Професія вчителя завжди висувала багато вимог до тих, хто її обирав: передавати знання, уміти знаходити спільну мову з учнями, формувати зі своїх вихованців — особистостей. Та лише у часи радянського тоталітарного режиму до цього додавалася ледь не найголовніша вимога — постійно проявляти так звану «політичну пильність». Відсутність такої пильності під час Великого терору могла стати доказом «контрреволюційної шкідницької діяльності» й коштувати людині життя. Власне, так і трапилось із простою київською вчителькою Яніною Яківною Майзель.
Яніна Яківна народилася 16 листопада 1897 року у Варшаві в заможній родині. Уже дорослою, з ідейних міркувань жінка емігрувала у 1925 році до Радянського Союзу. Спочатку вона мешкала і працювала у Мінську, Ленінграді, а з 1932 року – у Києві, де закінчила Київський інституту пролетарської культури. Здобуття освіти дало їй змогу викладати на кафедрі польської мови в Київському польському педагогічному інституті. Проте із ліквідацією останнього у 1935 році мати-одиначка була змушена працювати табельницею в артілі «Об’єднання металіст». І лише у січні 1937 році Яніна Майзель повернулася до педагогічної діяльності, отримавши посаду вчителя-груповода школи № 159 м. Києва.
Та вже 27 серпня 1937 року Яніну Яківну заарештували співробітники НКВС УРСР та звинуватили у шпигунстві на користь Польщі. Хоча свою т. зв. «шпигунську діяльність» вона категорична заперечувала.
Доказом злочину, нібито скоєного новоприбулим педагогом, стали слова свідків. Зокрема, директорка школи, в якій почала працювати Яніна Майзель, на допиті від 23 жовтня 1937 року стверджувала, що жінка: «…на педагогічній роботі себе показала, як антирадянська людина, […] в школі займалася явно підривною роботою серед педагогічного складу нашого колективу.
… Взимку 1937 року деякі учні приносили в групу, де керувала Майзель, заборонену як контрреволюційну літературу – хрестоматію з портретами ворогів народу Зінов’єва і Каменєва та іншу троцькістську літературу. Майзель заборонену літературу забирала до себе додому і жодної виховної роботи серед зазначених учнів не проводила. […] Я від Майзель зажадала пояснення чому вона цей факт замовчала і мені як завідуючій школи про це не говорила, вона мені відповіла: «що цій дрібниці не надавала політичного значення».
… Майзель в школі займалася явним шкідництвом, давала неправильні уроки під час заняття в своїй групі, спотворювала російську мову в такий спосіб, щоб діти-учні її не розуміли, давала дуті відомості про успішність дітей, виховної роботи жодної не проводила». Як бачимо, ані про Польщу, ані про шпигунство, ані про збирання якогось шпигунського матеріалу директорка-свідок не говорить. Зміст обвинувального висновку, підписаного оперуповноваженим 3 відділу УДБ КОУ НКВС, сержантом держбезпеки Шапіро так само сповнений протиріч і химерних тверджень. Зокрема, слідство нібито визнало, що Яніна Майзель прибула до СРСР для проведення шпигунської роботи на користь Польщі. Але ця робота чомусь проявилась у тому, що вчителька не вилучала в учнів шкідницької літератури, розпалювала ворожнечу між українськими та єврейськими педагогами, а «дисципліни викладала учням так, щоб вони нічого не зрозуміли….». Ось така вийшла в НКВС «шпигунка»….
Проте 10 листопада 1937 року за рішенням вищої двійки Яніну Майзель розстріляли в одній із в’язниць НКВС міста Києва. Похована безвинна жертва сталінського терору на території таємної спецділянки НКВС у Биківнянському лісі. Реабілітована Яніна Яківна у 1988 році у зв’язку з відсутністю складу злочину.
Микола Бривко
