Культурні зрушення, що відбувалися в Радянському Союзі після жовтневого перевороту, у тому числі ліквідація неписемності, формування нової інтелігенції, розвиток науки, літератури, мистецтва – більшовицька партія розглядала як складові так званої культурної революції. Однак основним її змістом вона вважала не духовний розвиток, а утвердження марксистського світогляду. Все, що не вписувалось в рамки обслуговування політичних цілей ВКП(б), винищувалось разом з самими культурними діячами, які посміли мати свій власний погляд, думку, шлях. На довгі десятиліття замовчувалось навіть те, що такі люди взагалі існували. Серед тих, чиє ім’я ми сьогодні повертаємо до людської пам’яті, є і Адам Минович Бабій – український диригент, хормейстер і музикознавець.
Адам Бабій народився 19 грудня 1897 року у селі Ріпки Звенигородського повіту Київської губернії, нині Лисянського району Черкаської області. Родина була відносно заможна, то ж після церковно-приходської школи охочий до знань хлопець мав можливість вивчитись далі. У 1913 році він закінчив Кирилівську учительську школу, через три роки – Київську учительську семінарію, а у 1927 р. – диригентсько-хоровий факультет Київського музично-драматичного інституту. Від 1926 р. працював у цьому інституті викладачем музично-теоретичних дисциплін та історії музики. Від 1925 року був членом бюро Об’єднання диригентів при Музичному товаристві імені Миколи Леонтовича, а від 1930 року – науковим співробітником Кабінету українського мистецтва Всеукраїнської академії наук (ВУАН). В останні роки життя керував хоровими колективами, створеними при заводах і фабриках Києва, зокрема Київській кондитерській фабриці імені Карла Маркса, Спиртовому заводі, Будтресті № 2, тресті зеленого будівництва Держуніверситету, тощо.
Здавалося б, людина повністю присвятила себе мистецтву, українській музиці. Проте НКВСівців оте “українській” абсолютно не влаштовувало. Третього листопада 1937 року Адама Бабія заарештували за звинуваченням в українському націоналізмі «створенні низки петлюрівсько-націоналістичних організацій» і… шпигунсько-диверсійній діяльності.
Перший допит, який є у архівно-кримінальній справі Адама Бабія, датується 11 листопада. Залишається лише здогадуватися, яким для митця був цей тиждень після арешту, бо з перших же рядків він зізнається в тому, що “на шлях активної боротьби проти Радянської влади став з моменту її встановлення, будучи за своїми політичними переконаннями українським націоналістом”. Що до звинувачень у шпигунстві і диверсійній роботі, то їх Адам Минович так і не визнав. Та хіба у ті часи це хоч якось зупиняло “караючу десницю народної влади”?
Жодне місце роботи диригента і музикознавця не залишилось поза увагою слідства. За версією НКВС, всюди, де тільки не з’являвся Адам Минович, одразу повставала якась створена ним контрреволюційна організація – петлюрівська в часи вчителювання на Звенигородщині, націоналістично-релігійна – під час навчання у музично-драматичному інституті, яке молодий хормейстер поєднував з керівництвом монастирським хором на Трухановому острові, троцкістські – коли працював з робітничими хорами. Але особливу увагу слідства пригорнули роки, які Адам Минович присвятив роботі у Музичному товаристві імені Миколи Леонтовича та Київському музично-драматичному інституті. Що й не дивно, бо на момент арешту Бабія і товариство, яке ставило за мету піднесення та розвиток музичної культури в Україні, і інститут вже кілька років як були розформовані, а велика частина працівників репресована. Вочевидь в їхніх показах так чи інакше з’являлось ім’я їхнього колишнього колеги і, як видно з матеріалів архівно-кримінальної справи, саме на цих нічим, крім даних під тиском, а можливо і тортурами “свідченнях”, і було побудовано звинувачення.
Адама Бабія засудили до розстрілу 6 грудня 1937 року. 11 грудня вирок було виконано. Через тиждень Адаму Миновичу Бабію мало би виповнитися 40 років.
У 1956 році Адама Миновича Бабія було повністю реабілітовано.
Підготувала Ольга Озоліна
