Київське повсякдення 1930-х років – маловивчений пласт буденного життя тогочасного українського суспільства. Пересічній людині здається, що в країні, де щодня без вини розстрілювали сотні, а то й тисячі людей, не могло йтися про дозвілля з кіно, театрами, ресторанами. Адже страх і невизначеність панували над українськими містами, й столицею зокрема. Проте заклади культури функціонували, а ресторани так само приймали відвідувачів – чи то представників мистецької еліти, чи то співробітників НКВС, чи то просто заможних громадян. Однак, належність до сфери обслуговування не робила її працівників більш захищеними. У добу Великого терору вони так само могли потрапити під каток репресивного апарату, тим паче якщо дозволяли факти біографії.
Карл Вікентійович Рачинський народився 1876 року у с. Людвинівка Київської області, але все своє доросле життя провів у Києві. Походив він зі звичайної родини селянина-середняка, тож якоїсь особливої освіти не здобув. Проте фах собі обрав чудовий – годувати людей, забезпечувати їм харч буденний. До арешту Карл Вікентійович встиг попрацювати кухарем у різних ресторанах Києва, останнім же місцем його роботи став відомий ресторан «Континенталь», який відвідувала тогочасна столична еліта. Був одружений та мав немаленьку родину – 1 дочку та 4 синів. Двоє його дітей – донька Ніна та син Владислав проживали у Варшаві (Польща) і саме цей факт зіграв злий жарт у подальшій долі Рачинського.
Уперше Карла Вікентійовича заарештували в 1937 році, звинувативши у шпигунській діяльності. Проте невдовзі його з-під варти звільнили, оскільки звинувачень він не визнав. Другий арешт відбувся 4 липня 1938 року за аналогічним звинуваченням. Співробітники НКВС стверджували, що Рачинський був нібито агентом іноземної розвідки та проводив шпигунську роботу на території СРСР. На цей раз вийти на волю чоловіку вже не вдалося.
На першому допиті, який відбувся 20 липня 1938 року та який проводив оперуповноважений 3 відділу Київського управління НКВС сержант держбезпеки Шапіро, Карла Вікентійовича розпитували про наявність родичів закордоном і листування з ними. Оскільки Рачинському не було чого приховувати, він розповів, що до 1925 року листувався зі своїми дочкою Ніною та сином Владиславом, які проживали Варшаві, а до 1934 – з батьком своєї дружини Олександром Косом.
За два дні відбувся наступний допит, під час його від заарештованого вже вимагали визнати його т.зв. шпигунську діяльність на користь польських розвідувальних органів. Цей наклеп Рачинський двічі у допиті заперечив.
Проте витривалості 62-річному чоловіку вистачило ненадовго. На допиті від 4 серпня1938 року Карл Вікентійович несподівано визнає себе винним, стверджуючи, що був агентом польської розвідки, завербованим колегою – таким самим робітником ресторану «Континенталь» Олександром Камінським. Вони нібито удвох вели антирадянські розмови, визнаючи, що в Польщі живеться набагато краще, ніж у СРСР.
Які ж «шпигунські завдання» мав виконувати ресторанний кухар? Карл Вікентійович стверджував, що мав збирати відомості про продукцію, що випускають заводи «Лєнкузня» та Авторемонтний завод, та дані про настрої населення.
Карла Рачинського розстріляли у Києві 25 вересня 1938 року. за ст. 54-6 ч.1 КК СРСР.
За результатами перевірки справи у 1958 році об’єктивних доказів вини Карла Рачинського не знайдено і через 20 років – 4 листопада 1958 року його реабілітовано посмертно через відсутність складу злочину.
Наталія Амонс
