19 квітня, на 92-му році життя, не стало відомого українського скульптора, архітектора, художника Володимира Мельниченка.
Володимир Володимирович був талановитою та обдарованою особистістю, яка успішно виявляла себе не лише в скульптурі чи малярстві, а й у графіці, монументальному мистецтві, пластичному моделюванні, жанрі художньої фотографії. Був він також і автором кіносценаріїв документальних фільмів, що стосувалися важливих сторінок історії або знакових постатей української культури. Всі, хто мав можливість поспілкуватися з митцем, відзначали неймовірну інтелігентність, делікатність, інтелект і доброту майстра.
Володимир Мельниченко народився 25 січня 1932 року в Києві. На жаль, його дитинство припало на роки нацистської окупації, тож хлопець опинився у дитячому інтернаті, лише після закінчення війни об’єднавшись із матір’ю. У 1951 році юнак вступив до Київського державного художнього інституту, де йому пощастило на вчителів. У студентський період Володимир Мельниченко навчався в майстернях таких відомих художників, як М. Шаронов, Т. Яблонська, К. Трохименко (учень видатного живописця М. Самокиша) та ін.
Надзвичайно плідним був творчий тандем Володимира Володимировича з дружиною – художницею і графіком Адою Рибачук, ніжну пам’ять про яку він зберіг до кінця своїх днів. Усі спільні роботи – монументальні та архітектурні твори, графіку, скульптуру та фільми – вони підписували абревіатурою «АРВМ». Подружжя здійснило кілька подорожей на Північ (Біле, Баренцове, Карське моря), результатами яких стали картини та ілюстрації до різноманітних видань.
Знаковою і водночас болючою сторінкою в житті Володимира Мельниченка і Ади Рибачук стала робота над проєктом Меморіально-обрядового поховального комплексу «Парк Пам’яті» (Байкове кладовище). Митці у своїй концепції прагнули поєднати глибину народного обряду, сучасні архітектурні й скульптурні рішення, важливість збереження пам’яті про людину і водночас основну свою ідею, що «смерть – це не кінець життя». Проте за наказом радянських чиновників багаторічну працю В. Мельниченка і А. Рибачук було знищено: у 1982 році Стіну Пам’яті повністю залили бетоном. І лише у 2018 році для громадськості відкрили фрагмент (6 кв м) Стіни Пам’яті.
Володимир Мельниченко також належить до вагомих постатей в історії нашого Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». У 2012 році він як скульптор долучився до створення Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму 1937-1941 років (архітектор – Л. Скорик), що постав на території Заповідника. Зроблені митцем рельєфи «Пам’яті школи Михайла Бойчука», «На цвинтарі розстріляних ілюзій» умістили багато сюжетів – вир національно-визвольних змагань, проголошенням УНР, радянські репресії в Україні, доля художників-бойчукістів.
Окремо хотілося б згадати плаский рельєф, присвячений Михайлу Бойчуку та його учням, авторства Володимира Мельниченка. Твір виконаний на двох стелах із сірого граніту Танського родовища (Україна) у давньоєгипетській техніці різьблення на пласкій поверхні каменю, що дає можливість залежно від освітлення змінювати акценти смислового навантаження композиції.
Епіграфом до рельєфу можна вважати фотографію мітингу на Думської площі у Києві 22 січня 1918 року, де вирує море людей, які прийшли вітати проголошення Української Народної Республіки. Серед вируючого натовпу були і «бойчукісти», для яких події Української революції 1917-1921 рр. стала поштовхом для нових полотен. Вони настільки щиро повірили у щасливе майбутнє, що й у подальшому з ентузіазмом «порались біля більшовицького котла» – оформлювали агітаційні поїзди, розмальовували казарми, навчали мистецтву робітників і селян…
Робота над рельєфами стала спробою реалізувати задуми, над якими замислювалися Володимир Мельниченко і Ада Рибачук. Невипадково наприкінці 1980-х років подружжя вступило до Всеукраїнського товариства «Меморіал». А про те, що «бойчукісти» покояться у Биківнянських могилах, художники дізналися у 1989 році, під час роботи над сценарієм фільму «На цвинтарі розстріляних ілюзій» (Укрхроніка 1989 р.).
Наскрізною темою споруди є «зламані крила на цвинтарі страчених ілюзій». Стрімко, поривчасто летять лінії – то загострюючись, то завертаючись спіраллю, то спресовуючись, утворюють щільну масу, то глибоко врізаються у поверхню, залишаючи темні борозни, деінде неглибокий рельєф підкреслює тему Пі’єти. У рельєфі відзеркалюється Биківнянський ліс, мінливий за часом доби, пори року та пластики. На обох стелах присутні лабіринти-спіралі – своєрідні матриці, які пульсують, передають інформацію по всій планеті про криваві роки страждань, яких зазнала українська земля, та закликають вберегти наш крихкий Світ.
Володимир Володимирович, наскільки йому дозволяло здоров’я, упродовж років долучався до різноманітних культурно-просвітницьких заходів, організованих Заповідником. Найчастіше бував спільно зі своїми учнями на подіях, присвячених пам’яті художника Михайла Бойчука і репресованих бойчукістів. Незабутньою і важливою була зустріч Володимира Мельниченка з колективом Заповідника у жовтні 2016 року. Він не лише розповів про техніку різьблення малюнку на пам’ятних стелах, а й поділився своїми спогадами і творчими задумами.
Світла пам’ять про Володимира Володимировича Мельниченка залишиться з нами назавжди…
Висловлюємо щирі співчуття усім, хто знав і любив Майстра…
