«Серце віддаю дітям»… Цей вираз знайомий багатьом із нас, і насамперед – педагогам, які щодня дають знання і тепло власного серця своїм учням, зокрема і сьогодні, у часи війни російської тоталітарної держави проти незалежної, вільної України. Та цей вислів можна застосувати і до 20-30-х років ХХ століття, коли Україна намагалася відстоювати свою свободу і право на життя. Попри декларування, зокрема і Йосипом Сталіним, цінності людей як найбільшого капіталу, радянська влада бачила в освітянах лише «провідників ідейного, виховного впливу пролетаріату». Водночас серед учителів було чимало тих, хто своєю наполегливою працею віддавав серце дітям… Такою людиною був і директор Дударківської середньої школи, Герой України Василь Якович Івчук.
Народився Василь Якович 21 липня 1902 року в селі Яблунівка Берездовського району Житомирської (нині – Хмельницької) області в родині заможних селян. Закінчивши Вищі учительські курси, юнак присвятив своє життя школі, викладаючи історію. 1932 року, у 29-річному віці, Василь Івчук був призначений на посаду директора неповної середньої школи в с. Дударків Бориспільського р-ну Київської області.
Саме на цій посаді проявилися найкращі організаторські і людські якості Василя Яковича. Про це свідчать його вчинки.
У трагічні роки Голодомору 1932–1933 років Василь Івчук заснував при школі підсобне господарство «для трудової практики учнів», орендувавши у колгоспу 8 десятин землі, 2 корови і коня. Це дозволило організувати безкоштовні сніданки в школі, на яких, до того ж, відмінники преміювалися двома шматками хліба, котрі могли забрати з собою. Крім цього, директором була досягнута домовленість про надання учням безкоштовних обідів за проходження так званої «виробничої практики» у підсобному господарстві Дарницького мʼясокомбінату. Усе це дозволило врятувати від голодної смерті близько 200 учнів і низку учителів школи.
Крім того, з метою попередження розповсюдження педикульозу серед дітей Василь Івчук влаштував для своїх учнів «лазневі дні» у заможних селян. Під його керівництвом школа стала однією з найкращих у районі та отримала перехідний Червоний прапор за успіхи у навчально-виховному процесі.
Василь Івчук, як згадують його учні, був наполегливим, зібраним, цілеспрямованим, працездатним і водночас поміркованим, вимогливим, справедливим та людяним до своїх учнів і колег. Його запам’ятали як гарного педагога, серед односельців він користувався великою повагою.
Не зважаючи на це, Василь Івчук перебував під пильним наглядом радянських спецслужб. У 1932 році його намагалися звинуватити у контрреволюційній діяльності, та через відсутність будь-яких доказів звільнили з-під варти.
Вдруге Василя Івчука було заарештовано 17 травня 1938 року і звинувачено в участі у контрреволюційній повстанській організації та антирадянській пропаганді. На превеликий жаль, під тиском слідчих 27 травня 1938 року Василь Якович під час допиту заявив, що він «…є активним учасником контрреволюційної націоналістичної організації, котра ставила своїм завданням за допомоги Польщі й Німеччини повалення Радянської влади шляхом збройного повстання в тилу Червоної армії в момент оголошення Польщею війни Радянському Союзу».
Окрім того, на допитах Василь Івчук, розкриваючи свою так звану «контрреволюційну діяльність», заявляв, що він, через те що «радянська влада в період Непу обмежувала розвиток куркульських господарств, а в подальшому ліквідувала куркулів, […] став більш озлоблений до Радянської влади і де тільки міг намагався шкодити і дискредитувати радянський уряд», а в подальшому – «приступив до формування бойової повстанської групи в селі Дударків», однак з моменту вступу до контрреволюційної організації у 1937 році «обробив і завербував лише двох людей».
Власне ці зізнання заарештованого Василя Івчука і перетворилися на докази обвинувачення, які «підтверджувалися» свідченнями інших заарештованих у цій справі. Проте учитель школи Гайдамак Наум Кіндратійович, нібито «завербований» Івчуком, на своїх допитах заперечував ці надумані співробітниками НКВС звинувачення.
В обвинувальному висновку начальник першого спецвідділу Київського обласного управління НКВС, лейтенант держбезпеки Георгій Шльопченко зазначив, що «у 1937 році[Івчук Василь Якович] був завербований у польську антирадянську організацію «ПОВ» одним із її активних учасників Котовичем. […] В участі у «ПОВ» зізнався».
28 вересня 1938 року на засіданні трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР було ухвалено рішення про розстріл Василя Яковича Івчука, що і було виконано в одній із київських в’язниць 2 жовтня 1938 року.
Та пам’ять про Василя Івчука в серцях його учнів і дітей жила завжди. Завдяки намаганням сина Василя Яковича відновити добре ім’я репресованого батька 15 серпня 1958 року було прийнято рішення про його реабілітацію. А 21 листопада 2007 року Василю Івчуку посмертно присвоєно звання Героя України.
Вшановують пам’ять педагога і односельці. 12 березня 2008 року у селі Дударків було відкрито меморіальну дошку, у шкільному музеї існує кілька експозицій, присвячених пам’яті директора школи Василя Яковича Івчука.
Микола Бривко
