Станом на 1938 р. відносини між СРСР та Іраном суттєво погіршились, у зв’язку із розширенням контактів останнього з нацистською Німеччиною. Політичним репресіям по «іранській лінії» передувало рішення політбюро ЦК ВКП(б) від 3 січня 1938 р. про закриття іранських консульств у СРСР і радянських в Ірані.
29 січня 1938 р. вийшла Директива НКВС СРСР № 202, у якій М. Єжов вимагав з 5 лютого 1938 р. одночасно по всіх республіках СРСР розпочати арешти підозрюваних у шпигунстві, повстанській, націоналістичній та іншій антирадянській діяльності іранців та іранських вірмен (іноземних підданих та радянських громадян). Відповідно до тексту директиви, арешту підлягали всі перебіжчики та політемігранти з Ірану, вожді племен, які перейшли до СРСР з Ірану, керівники «реемігрантських груп» та «релігійних сект», старости іранських колоній, службовці колишніх фірм зі змішаним англо-іранським капіталом тощо.
Обґрунтуванням для масових арештів стало твердження, що англійська, німецька та японська розвідки у своїй роботі проти СРСР широко використовують іранські канали (іранські національні колонії, сектантські громади, групи реемігрантів у республіках Середньої Азії та Закавказзі). Під особливу увагу НКВС потрапили прикордонні райони, промислові підприємства, зокрема оборонного значення, морські порти, армія, флот, які мали бути очищені від підозрілих іранців. Окрім арештів і розстрілів, влада також практикувала масове виселення за межі СРСР іранців із членами родин, навіть за наявності радянського громадянства.
31 січня 1938 р. Політбюро ЦК ВКП(б) продовжило дію усіх «національних операції», включно з іранською, до 15 квітня 1938 р.
Загалом по «іранській лінії» у 1938 р. органами НКВС СРСР засуджено 13 297 осіб, з яких 2046 осіб розстріляли. В Україні за час проведення «іранської операції» під репресії потрапляли українці та представники інших національностей. За наявною інформацією, станом на 01.07.1938 р. в УРСР «по іранській лінії» репресовали 452 особи.