Зберегти своє ім’я у майбутньому – мрія всіх митців, дотичних до творчої сфери життя. Костянтинові Регаме вдалося здійснити цю мрію завдяки своєму синові, який наслідував не лише родинне прізвище, а й батькове ім’я. Про трагічну долю батька, розстріляного у Києві в часи Великого терору, синові дізнатись не судилось. Висвітлення правди про події тих часів стало можливим лише у незалежній України – із розкриттям архівів радянських спецслужб.

Якби Костянтин Регаме-молодший ознайомився з документами архівно-кримінальної справи Костянтина Регаме-старшого, він знайшов би там і згадку про себе (на запитання слідчого щодо родичів закордоном, його батько відповів: «син Костянтин мешкає у моєї сестри у Варшаві»). Прочитавши документи справи, Костянтин Регаме міг пересвідчитись, що їхні контакти з батьком, які відбувались завдяки листуванню, були розцінені радянськими органами держбезпеки як привід для відвідування останнім Польського консульства. Саме на цьому факті слідчі НКВС вибудували «доказову базу» в обвинуваченні Костянтина Рудольфовича Регаме – відомого серед киян викладача музики, піаніста, професора Київської консерваторії – у шпигунстві на користь Польщі.

Київський період в історії родини Регаме (Regamey) розпочався у середині 19-го століття, коли «євангеліст із Женеви, одружений з полячкою з Вільно» Людвіг Регаме, дід Костянтина Рудольфовича, розпочав учительську кар’єру в Російській імперії (зокрема, викладав французьку в Першій київський гімназії). Цей факт пояснює швейцарське громадянство Костянтина Регаме, про яке він розповідав слідству як про факт із минулого, дорадянського періоду свого життя. Інші біографічні відомості про нього знаємо не лише з документів справи, а і завдяки розвідці польського музикознавця Єжи Станковича. Серед них: рік і місце народження – 1879 р., м. Жмеринка (нині Вінницької обл.); 1884 р. – переїзд родини Регаме до Одеси (там у 1897 р. Костянтин закінчив гімназію, після чого сім’я повернулась до Києва); 1891 р. – смерть батька.

Юнацькі роки майбутнього музиканта минули в Санкт-Петербурзі, де він навчався у консерваторії по класу фортепіано та одружився з Лідією Славич (разом вони заснували у Києві приватну музичну школу на вул. Пушкінській, у будинку якої зараз розташовується Союз композиторів України). За свідченням самого Костянтина Регаме, у 1905 р. він також закінчив Київський університет (факультет у справі не зазначений), а невдовзі по тому, у 1907 р., на світ з’явився його син Костянтин.

Затвердившись як викладач музики і піаніст, Регаме спробував себе у композиції, й, за твердженням Єжи Станковича, його музичні твори (Berceuse, Improvisation, Chanson triste і особливо Valse de salon) «мали певний успіх у міщанських салонах Києва». Буремні події революційного періоду стали для «модного композитора» Костянтина Регаме справжнім випробовуванням: 1919 рік позначений у його біографії розлученням із Лідією Славич, яка разом із 12-річним сином виїхала до Варшави. Та вже на початку 1920-х років він одружився вдруге і продовжив викладацьку роботу, погодившись на нові умови, запропоновані радянською владою: працював у Третій музичній профшколі, а з 1928 р. – у Музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка; навчав грі на фортепіано і багато концертував, зокрема, як акомпаніатор відомих співаків – Михайла Бочарова, Миколи Філімонова, Дмитра Ревуцького та інших. З 1934 р. до моменту арешту Костянтин Регаме входив до складу професорів Київської консерваторії, «викладаючи клас концертмейстерства на фортепіанному факультеті».

Фатальні наслідки мало для нього рішення про організацію у 1936 р. Державного ансамблю польської народної пісні й танцю УРСР. Вже за рік після заснування цього колективу багато його учасників було заарештовано органами НКВС: польське походження артистів давало репресивним органам можливість включити їхні прізвища до кола підозрюваних у шпигунстві. У родинній історії Регаме тісно переплітались швейцарська (чоловіча) і польська (жіноча) лінії. У київському середовищі Костянтина Регаме знали й за його другим, польським, їм’ям – Казимир або Казимеж.

Заарештований 14 грудня 1937 р., він провів у в’язниці трохи більше місяця. Документом, яким могли оперувати слідчи під час його допитів, була довідка, у якій зазначались зібрані проти нього свідчення (імовірно, дані секретних співробітників). Допит провели через 4 дні після арешту. Опору Костянтин Регаме не чинив, визнавши себе «інформатором Польського консульства» і зазначивши, що виконував завдання самостійно. Коло питань, які нібито цікавили консула, включало настрої мешканців Києва, наявність черг у магазинах, погане постачання киян продуктами тощо. Вражаючим є той факт, що Костянтинові Регаме інкримінувалось шпигунство на підставі повідомлення ним фактів, які були відомі будь-кому у Радянському Союзі.

Визнання Костянтином Регаме своєї «провини» дозволило слідчим того ж дня, 18 грудня 1937 р., скласти Обвинувальний висновок і включити його прізвище до списків, які відправлялись до Москви – на затвердження т. зв. «вищої двійки». Смертний вирок було виконано у Києві 20 січня 1938 р. Імовірним місцем поховання Костянтина Регаме є територія колишньої спецділянки НКВС у Биківнянському лісі.

          У 1957 р. за запитом дружини Костянтина Регаме Наталії його справу було переглянуто. У висновках, які стали підставою для його реабілітації, зазначалось, що «матеріали справи Костянтина Регаме не містять жодних об’єктивних доказів його провини». Подібні оцінки, надані діям слідчих НКВС наприкінці 1950-х років, під час дорозслідування справ сталінського періоду, можуть вважатись прямим підтвердженням факту масових фальсифікацій кримінальних справ проти так званих «ворогів народу».

Синові Костянтина Регаме пощастило жити без тягаря, який відчували на собі родичі засуджених у період Великого терору до страти або заслання. Оселившись на батьківщині своїх пращурів, у франкомовній частині Швейцарії, він зробив кар’єру не лише як музикант, а і як учений-сходознавець, здійснивши мрію батька, аби «його ім’я та прізвище прославились на весь світ». Та нещодавно ім’я Костянтин Регаме-старшого прозвучало на повний голос: завдяки пошукам дослідників, на початку 21-го століття були віднайдені його музичні твори. Їх перше сучасне виконання (зокрема, Концерт фа-дієз мінор для двох фортепіано) відбулося у Кракові, в рамках XVI Міжнародних днів музики, та Києві – на фестивалі Kyiv Music Fest 2004 року.

Олена Полідович

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *