У період Великого терору 1937-1938 років влада СРСР реалізувала низку спецоперацій за «національними лініями», коли під переслідування й репресії потрапили етнічні німці, поляки, греки, румуни, болгари, литовці, латиші, естонці та інші. Оскільки радянська влада вважала представників національних меншин потенційними шпигунами й диверсантами, було підписано серію оперативних наказів НКВС СРСР, які регламентували репресивні заходи. Одним із найперших вважається таємний наказ НКВС СРСР щодо т.зв. «німецької операції» (№ 00439 від 25.07.1937). Відповідно до документу та практики його реалізації під переслідування могли потрапити не лише громадяни німецького походження, а й будь-хто, хто спілкувався з етнічними німцями. Власне, так і сталося з білорусом Володимиром Брилем, якого заарештували помилково, проте не відпустили, звинувативши у шпигунстві лише тому, що на роботі його безпосередніми керівниками були німці.

Володимир Антонович Бриль народився 1899 року у родині залізничника у с. Загір’я Новогрудського повіту Мінської губернії (нині – Республіка Білорусь). Після закінчення гімназії вступив до сільськогосподарського інституту в Одесі, де на той час проживала родина Брилів. У 1919 році вступив до лав білогвардійського війська та через 5 місяців повернувся до Одеси і працював у госпіталі. Після захоплення міста Робітничо-Селянською Червоною армією у 1920 році потрапив на військову службу до РСЧА та згодом дезертирував. 

У 1923 році родина Брилів повернулась до Польщі, а Володимир Антонович залишився в Україні. Одружився, працював за професією на керівних посадах. У 1928 році отримав призначення на Яготинський цукркомбінат на посаду завідувача тваринницької ферми, а згодом старшого зоотехніка. У січні 1934 року перейшов працювати управляючим племінним господарством Рудянського бурякорадгоспу Велико-Половецького (нині – Білоцерківського) району на Київщині. Як спеціаліст отримував відзнаки від Наркомату харчової промисловості за високі виробничі показники.

В житті Володимира Антоновича у 1933 році відбулась фатальна подія: він був «завербований» як секретний співробітник НКВС. Та, відповідно до матеріалів архівно-кримінальної справи, зобов’язань не виконував, а повідомляв незначні факти («фактымелочного порядка»), які «не сприяли викриттю ворогів радянської влади». Власне, це йому й пригадали у 1937 році після арешту органами НКВС.

Володимир Бриль був заарештований 27 листопада 1937 року за обвинуваченням у шкідництві (ст. 54-7 КК УРСР). Одночасно за такою ж статтею заарештували лікаря-ветеринара Клисенка Леоніда Федоровича – колегу Володимира Антоновича. Початково чоловіків утримували у в’язниці  м. Біла Церква.

Перший допит Володимира Бриля відбувся через 4 місяці після арешту. під час якого він визнав себе агентом німецької розвідки. Відтак, обвинувачення за ст. 54-7 КК УРСР (шкідництво) було перекваліфіковане у ст.54-6 КК УРСР (шпигунство).

У справі Володимира Антоновича три протоколи допиту: перший протокол – без вказаної дати, другий датований 26 березня 1938 року, третій – 22 березня 1938 року та власноруч написана заява Бриля про шпигунство на користь Німеччини та шкідництво спільно з ветлікарем Клисенком, яке нібито проявлялося у знищенні поголів’я худоби. 

Загальний хід «слідства» виявився типовим для періоду Великого терору: обвинувачення чоловіку не пред’являлись, свідків у його справі не допитували, речових чи письмових доказів, які б підтвердили шкідницьку діяльність, не виявлено. Показання самого Володимира Антоновича слідчими не перевірялися і не підтверджувалися. Фактично всі висновки ґрунтувалися на самообмовляннях заарештованого після чотирьох місяців перебування у в’язниці НКВС.

У 1956 році під час додаткового слідства у справі В. Бриля був допитаний Клисенко Л.Ф., якого заарештували разом з Володимиром Антоновичем, але звільнили від ув’язнення за браком доказів. Він свідчив, що у 1938 році під час очної ставки Володимир Антонович вказав про страшні побиття на допитах: «Я вже не жилець на цьому світі…». 

Постановою особливої трійки при Київському облуправлінні НКВС від 28 вересня 1938 року Володимира Антоновича Бриля було засуджено до розстрілу. Вирок виконали 5 жовтня 1938 року у Києві.

З початком хрущовської відлиги Надія Іванівна Бриль звернулась до Генерального прокурора СРСР Руденка щодо реабілітації свого чоловіка Володимира Антоновича Бриля. За матеріалами додаткового слідства, проведеного у 1956 році, Бриль Володимир Антонович визнаний Військовим трибуналом Київського військового округу засудженим необґрунтовано і повністю реабілітований. Ознайомитись із самою архівно-кримінальною справою В. Бриля рідні змогли лише за часів перебудови. Його молодший брат – народний письменник Білорусі Янка Бриль (Бриль Іван Антонович) звернувся до Голови КДБ УРСР М. М. Галушка і дізнався про всі обставини знищення брата. 

Тамара Бойко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *